Мені книга подобалась. Хоча, якщо чесно, сторінок 500 глобально нічого не відбувалося. Але мені було добре. Я просто кайфувала від атмосфери, діалогів і повільного розвитку. Бісити книга почала вже після 500-ї сторінки. Їхнє постійне: Мені потрібно більше часу». Серйозно? Я вже 500 сторінок вам цей час виділила. Ще 500 треба? Потім був перший поцілунок. Після нього вони знову поводяться так, ніби чужі. Нарешті кекс. Думаю: ну все, можна красиво завершувати історію. Але ні. Звідкись береться невеличка драма, яка мені здалася абсолютно нелогічною і непотрібною. Потім ще майже 100 сторінок: закриття лінії з мамою, поява колишнього, епілог... І все це вже було зайвим. Окремо хочу відзначити, що в книзі дуже багато сумних обіймів. І неймовірно гарні описи природи. Атмосфера походів, гір і спільних мандрівок вийшла дуже затишною. Головний герой дуже нагадав мені героя зі «Стіни Вінніпега». Мені здається, за всю книгу він сказав максимум сторінок на десять тексту. А їхні стосунки більше схожі на подружжя, яке прожило разом років десять, ніж на людей, які тільки закохуються.