«Настане мить, коли усі вогні догорять; ну а доти, а зараз, а нині і повсякчас, ми — живі.» Збірку «темної» поезії «+++» неодмінно варто читати разом з оповіданнями з «Безодні» Влада Сорда. Проза передає події, а поезія — почуття. Читати їх — як ховатися від обстрілів в бліндажі, як струшувати землю з одягу після вибухів. Вірші у «Трьох плюсах» звучать як заклинання, як спроба викричати все те, що не вмістилося в прозу. Про війну і Майдан. Про сни і біль. Про злість, гордість, сум і любов. Чіткі ритми, тверді рими. У цій поезії немає місця м'якотілості і ніжності, війна перековує кожного, і дає або броню, або смерть. Навіть якщо автор пише про любов, ви не знайдете там ніяких шмарклів, лише чисті, сильні, справжні почуття, про які і варто говорити прямо. «+++» — це війна як вона є. І те, як жити на цій війні і вижити. «Друже, ось твій Донбас і ось тобі автомат. Ось твої терикони в огні і трак броні, Ось вам, поховані заживо, це країна мрій. І знаєш, це вони заслужили, боргів і доган — нема. Ось вам і мені, побратими, безодня. Ось вам Донбас без дна.»