Книгу "Три Марти" Ірини Савки прочитала надзвичайно швидко, але на жаль, лишився гіркий післясмак. Не вразив сюжет книги. Він більше награний, як в серіалах часів дев'яностих. Лише декількома словами автор обмовився про важливі періоди життя України. Не знаю, що хотіла висвітлити в книзі автор. Можливо любов, але на мою думку, вона в героїв не була взаємною. Головний герой Роман, закохав в себе три дівчини, три Марти, а сам не дуже поспішав відповідати взаємністю. Студентське життя зображене геть як в колишніх радянських фільмах. Обов'язково невзаємна любов і як обов'язковий пункт - вийти заміж за професора, це ж престижно і можна не вчитися, та ще й фінансова сторона точно забезпечена. Життєві лінії трьох Март не розкриті взагалі. Хотілося більше розгорнутих історій, тоді б це, напевне, і вийшла сімейна сага, а так швидше повість. Багато в книзі зустрічалося протирічь і невідповідностей часу, який автор зображувала в сюжеті. Книга не вразила зовсім. Чи радитиму я її подругам, точно ні.

Ірина Савка "Три Марти" Родинна сага. А чи справді це сага? Чи просто ерзац саги? Як на мене, то таки друге... У мене постійним було відчуття невдоволення і поверхневості. Чомусь книга нагадала літературу радянських часів, коли про "незручні" теми писали таким вже прихованим натяком, що лише ті, хто в курсі, могли його розгледіти. Тут цей натяк трохи видніший, але, як на мене, він геть недоречний. Адже сьогодні можна писати відкрито і про УПА, і про Волинську трагедію, і про все інше, а не просто обмежитися кількома словами. Мені не сподобалися герої. Вони всі якісь однобокі й надто шляхетні. Особливо Марти. Як під копірку. Ні, я вірю, що чоловіків (Романа) може приваблювати один тип жінок, але щоб аж так? Добре, що хоч фінал став не таким, як я його вже собі науявляла. Ще сина я б не витримала) Я не зустріла тут сплеску емоцій. Якихось яскравих моментів. Дуже стереотипно, особливо у студентському гуртожитку. Обов"язково одна заміж за викладача вийшла, одна жадна, одна підгулює... І Марічка, як взірець. І взагалі було відчуття, що книга саме навколо неї й побудована. І я все очікувала чогось визначального у кінці, пов"язаного із дівчиною. Але не було... А ще мене здивувало, як легко Роман в кінці 60-тих років разом з донькою поїхав до Польщі на весілля. Той Роман, якого постійно тягали кегебісти за його перебування на роботі в Німеччині під час Другої світової. Той Роман, який був неблагонадійним. Той Роман, який мав сумнівних родичів і місцем перебування деяких досі цікавилася радянська влада. І тут раз, і відпустили без проблем... Загалом, у мене більше запитань, ніж відповідей. Хоч читалося легко, швидко й просто, але не зачепило. І про "віддзеркалення цілого століття" - це надто голосно. На мою думку.