Літо в Аргентині 1939-го року, польський письменник і герой роман «Трансатлантик» Вітольд Гомбрович прибув до Буенос-Айресу на круїзному кораблі «Хоробрий» з Гдині – і вирішив не повертатись. От-от має спалахнути війна, і Польщі її не уникнути, це ясно всім. Перші місяці еміграції складають сюжет роману. А їх Вітольд витрачає на зведення рахунків з колишньою батьківщиною. Компанія для цього у нього підбирається знатна: радник Подсроцький, міністр Косюбідзький, друзяки-куми Пиккаль, Барон і Цюмкало, манірно-вітальний гей Гонсало (він, до речі, тутешній). Всім їм буде про що говорити, викинуть вони і кілька коників (маю на увазі дуель). Роман «Трансатлантик» конструює міф, що поляки походять від сарматів. Особливо було цікаво читати, як поляки-емігранти поводяться за кодексом польського шляхтича позаминулого століття. Цікава книга загалом, тому можу рекомендувати її і всім іншим. Вона коротенька, тому багато часу у вас не забере. Тож читайте! А особисто від мене роману – заслужені п’ять балів.

Повість ,,Транс-Атлантик" польського письменника Вітольда Ґомбровича була написана у 1949-му, вперше побачила світ у 1956-му, а українською ,,заговорила" лише нещодавно завдяки перекладу Андрія Бондаря ( ,,Видавництво Старого Лева" ). Власне, поштовхом до її прочитання стала досить неодноназчна (одіозна?) збірка есеїв, що вийшла з-під пера пана перекладача. Захотілося ознайомитися саме з тлумацькою діяльністю Андрія Бондаря, а також відкрити для себе польський модернізм в особі Вітольда Ґомбровича. Кажуть, лише в одному ,,Транс-Атлантику" події відбуваються за межами Польщі, а також він належить до найбільш критикованих творів співвітчизниками письменника. Відразу виникло припущення, що у повісті, яка сповнена гротеску та буфонади, повинна бути ,,незручна" правда, щось таке, що хочеться приховати. Як кажуть, правда очі коле. Головний герой повісті - польський письменник Вітольд, який перебуває в Аргентині, коли розпочалася Друга світова війна (1939 рік). А розпочалася вона саме з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Природньо, що чоловік потрапляє у дуже складну ситуацію, коли постає низка важливих питань. Чи повертатися додому та брати до рук зброю, щоб захищати Вітчизну? Чи, може, перебути лихоліття в еміграції, але як потім дивитися в очі землякам? Вітольд таки залишається в Америці, налагоджує контакти з польською діаспорою, але, поряд з тим, стає учасником (заручником?) низки епатажних ситуацій... Що мені сподобалося, так це переклад. Він дуже вправний та органічний. Відчувається, що Андрій Бондар добряче попрацював над ним: це і стилістика, і метафоричність, і плавність тексту. А ще, мені здається, творчість Вітольда Ґомбровича таки повпливала на творчість перекладача. Тож тепер я краще розумію його збірку ,,І тим, що в гробах...".