Тіні забутих предків Гори, край гуцулів у всій красі. Книга наче переносить на плай, оточений смереками з шумом дерев і тихеньким дзеленчанням дзвоників на шиях у тлусих овець. Мова твору здається важкою, та саме вона створює атмосферу, адже, що може краще розповісти про гуцула, ніж говірка його рідного краю? Життя Івана, що народився в горах, у горах і помер. Був не простим хлопчиком, відчував природу дуже тонко, дуже гостро, чув голоси тих духів, тої нечисті, що так густо і таємниче населяє гірську місцевість. Покохав Марічку. Ще зовсім у дитинстві вони познайомились, а згодом полюбились. Та не судилося бути разом, адже вона - з роду кровних ворогів, хоч вже ніхто не знає з чого та ворожнеча, та війна почалася. Загинула Марічка, а життя Івана втратило сенс. Він все ж одружився, та жінку не кохав, більше дбав за худобою, бо серце віддав одній. І коли покликала його Марічка, лісова нявка, за собою, пішов, не вагаючись. Хоч знав, що це тільки лісовий дух. Книга, як саме життя без кохання - народився, виріс, працював, помер. Невеликий твір, а такий повний того життя. Intermezzo Довелося гуглити, щоб дізнатися, що це слово означає. Я б назвала це ліричний відступ. Зовсім коротесенька новела. Автор втомився від міста, від людей, від нещасть і горя, здається, всього людства. Для відновлення душевного спокою від'їжджає на природу, подалі від людей. Тільки трави і трави, три собаки і багато вільного часу для споглядання неба. Кожній людині потрібен такий час для відпочинку і відновлення.

"Тіні забутих предків" - це про українських Ромео і Джульєтту: їхні родини споконвічно ворогують, смерть ходить поруч, коли роди Палійчуків і Гутенюки сходяться на герць. І традиційно, це не зупинить молоде покоління. Іван з Марічкою таємно зустрічаються, пасуть овець, стають коханцями і мріють про одруження. Їм це не судилося звісно - Марічку "забирає вода", а Іван, ледь не збожеволівши, йде геть з села, щоб повернутися через 6 років і одружитися з багатою Палагною. Не з кохання, а просто щоб господарювати разом. Овець своїх вони люблять більше ніж один одного, але в них була взаємоповага і ілюзія тихого щастя. Поки не з'явися третій і не зайняв Іванове місце. "Intermezzo" - новела імпресіонізму, тож не дивно, що вона повна образами і бажано прочитати двічі, щоб все зрозуміти. Втомлений письменник тікає у віддалений хутір, бо бажає відпочити від всього: міста, шуму, людей і їхніх проблем. Певний час йому це вдається, але він відчуває, що це не назавжди. Зустріч з селянином в полі підштовхує його до повернення назад в місто, з якого він втікав. Не можна довго тікати від соціуму й соціального життя, адже людина - істота соціальна...