Дизлайк видавництву за наявність москальського мату у книзі. Для чого?Щоби шо? Один раз, але було неприємно.

Я дуже чекав виходу даної книги. Ну прямо ДУЖЕ. І от, я тримаю її в руках, проте, враховуючи особисті обставини, читаю лише по кілька сторінок на день. І хоч я отримую задоволення від читання, мені подобається і історія, і детективна інтрига, і самобутній світ, придуманий автором, але я ніяк не можу втямити, чому саме ця книга отримала нагороду. Але коли прочитав книгу до кінця – всі питання відпали і все стало на свої місця. Виявляється, головний герой даної книги – гей. І це повний триндець! До детективної складової в мене немає запитань – все розкрито і ідеально розставлено по полицях. Магія (якщо так можна сказати), яка заснована на рослинах і крові левіафанів, світ, який кожного року має реальні шанси перестати існувати, самі таємничі титани – це все чудово і класно і інтригуюче. Єдине питання, яке мене мучило після прочитання – нахіба? Але і відповідь одразу замайорила – хіба без повісточки зараз можна отримати якусь літературну премію міжнародного рівня? Оцінку не ставлю, але якщо брати до уваги лише сюжет і забути про той один нещасний абзац, то на тверду 4 або навіть з + з 5 книга тягнула б. Але явно не шедевр і не новий прорив в жанрі фентезі.

якщо мене попросять описати "затруєну чашу" в двох словах, я опишу її в трьох словах: загадкове вбивство і біопанк. загадкове вбивство: наш дорогий любімий головний герой Дініос Кол асистує неймовірно талановитій та досвідченій, а втім ексцентричній і своєрідній слідчій Анаґосі Долябрі у розслідуванні прецікавого вбивства. з мужика виросло дерево і буквально розірвало його, а це трошки незвично. трошки. ну і протягом всієї книжки вони розслідують це вбивство, а також купу пов'язаних із цим злочинів бо там все не просто так, це імперські масштаби зради і відверто пиздеця бо повбивали душе важливих осіб, хто високопоставлений, а хто просто був на стінах, що захищають імперію від велетенських левіафанів з моря, а через них стався прорив стін і відповідно повна срака. динаміка трошки божевільного детектива і трошки задовбаного але прийнявшего свою долю помічника одразу нагадує про Шерлока Голмса, але конкретно в цій книзі величезна енергія ножів наголо і Бенуа Бланка. можливо винуваті комедійність і квірність, who knows. біопанк: оці морські левіафани мають якусь химерну кров і будову. коли вони вмирають на суходолі, з їхніх велетенських туш проростають усі можливі й неможливі рослини. їхні кістки в принципі можна розтягнути на сувеніри (зважаючи на те, що лише кіготь такої потвори може бути у три людських зрости, сувенірами балується знать), але багато пагорбів і долин виникли саме завдяки левіафанам, яких люди змогли заковпашити. і от їхню кров використовують в наукових цілях для розробки щеп і просочень, якими можна підсилювати й видозмінювати рослини й людей. ця держава схожа і на римську імперію, і на щось азійське, і трохи на європейське, та все ж не сучасне, але тут дуже розвинена біоінженерія. біопідсилених людей називають екзальтами, а серед них є кілька окремих видів залежно від типу їхніх підсилень, як-от здатність проводити швидкі й об'ємні обчислення, запам'ятовувати все з фотографічною точністю тощо. рослини теж покращують і виводять нові штуки, наприклад папіроть (fernpaper), з якої будують стіни. тут дуже багато ось таких plant based приколів. коли я кажу про квірність, тут я маю на увазі більше інакшість ніж романтичні стосунки (хоча одне іншому не мішає хехехе). у головного героя жоска дислексія, його наставниця у постійному стані сенсорного перевантаження, у більшості екзальтів просто кукуха відлітає з часом через їхні підсилення, нормальну людину тут важко відшукати. але також саме оця відмінність тут якось нормалізується, хтось конкретно її шукає й заохочує, як наставниця головного героя. ну і переклад теж чудовий, я дуже довольна. як в цілому, так і переклад усіх цих авторських неологізмів, а тут їх сила-силенна. це майже гра слів, а це моє улюблене, і так з'являються лінивики, цяткоскло, папіроть, тремтилоза, лаймороз тощо