Книги Меделін Міллер не ті, які я назвала б улюбленими. Але вони сильні. Викликають почуття та думки. Її незвичний трохи для ретелінгів стиль, ніби справді не від цього часу, ніби не фокусується на звичних нам деталях і сюжетах, що створює ефект, що розказує історію людина іншого часу. А то й не людина зовсім... і це дозволяє зануритися трішки глибши й побачити ширшу картину. Але щось я нагрузила вас. Повернемося детальніше до Пісні Ахілла. Читаючи, я знову зненавиділа тікток. Адже вони популяризують це як гей-трагедію, ніби це тут основне. Ніби це тут найважливіше. Хоча, нумо чесно... Усі знають, що греки вигадали секс, а римляни додали в нього жінок. То кого дивує така міцна чоловіча дружба в давньогрецькій міфології? Не знаю, чому я так злюся за маркетинг на лгбт. Можливо, тому що я хочу, щоб люди побачили й почули меседж? Побачили безглуздість війн через пиху, побачили як ламає війна людей, як неправильно, що на війну йдуть діти, яких та змушую стати скаліченими (як не фізично, то морально) чоловіками. Хочу щоб звертали не тільки на любов Ахілла й Патрокулуса, а й на те, як та любов допомогала їм залишатися людьми. Й берегла крихти світла Ахілла, які ще не зруйнувала безглузда потреба вбивати заради слави. Ахілл не був жорстоким, але став ним. Став таким же пихатим і байдужим, як король Трої, якого той за це й зневажав. Патрокулус не був слабким, духом він був сильніший за багатьох, що і довів, обравши милість за покарання. У цій книзі кілька шарів, майже кожен персонаж має розвиток та історію, але чомусь популярною вона стала завдяки любовній лінії😔 Ну ладно, напевно, я даремно сумую, адже й кохання тут красиве. Хоча мені й важко усвідомити його майже між дітьми на початку... та то дрібниці. Тоді, 13 вже вважалося дорослим чоловіком. Дотики, слова, зізнання і парубоча невпевненість перших почутів та чоловіча сила єдиного кохання все ж змушувала моє серце боліти. Боліти, бо війна руйнувала їх обох, і щоб вижити вони чіплялися один за одного... і знову мій подих перехоплювало. Відгук вийшов плутаним і протирічним, але, знаєте, дуже важко втискати емоції в слова, коли їх вирій. А саме так буває з книгами, які мені подобаються. Я сподіваюся, що віват нарешті видасть цю книгу й ви матимете можливість прочитати її також. Повірте, воно вам потрібно. Як потрібна й Цирцея (до речі, вона мені сподобалася трохи більше)

Вже втретє читаю історію про Трою від різних лиць, і от черга дійшла і до цієї книжки. Вона захоплює - емоції героїв та їх життєвий шлях доводить до сліз (я справді не могла дочитати останні сторінки через сльози, що затулили мої очі). Історія залишила слід в моєму серці і не знаю, через скільки я зможу повернутися до читання… Точно рекомендую!

"Пісня Ахіллеса" — це роман, що прославив Медлін Міллер, яка, можливо, в нас більш відома як авторка перекладеної українською "Цирцеї", на увесь світ. Письменниця, яка вивчала давньогрецьку, латину і античну культуру підійшла до свого завдання вкрай скрупульозно: вона дотримується перш за все Гомерової "Іліади", відкидаючи пізніші нашарування. Медлін Міллер обирає своїм героєм другорядного персонажа — Патрокл відомий перш за все як вірний супровідник найкращого грецького воїна Ахіллеса, цей молодий чоловік навіть не брав участі у більшості битв 10-річної Троянської війни, хоча й він отримав свою мить слави і став каталізатором закінчення війни. Мені найдужче сподобалися перші розділи книжки, в яких авторка описує дитинство Патрокла, який вже в 9 років опинився у вигнанні в чужому краї, і те, як вони з Ахіллесом стали друзями, неподільними, наче близнята. Патрокл, зневажений і нелюблений рідним батьком, раптом знаходить хлопця, який любить його понад усе, та ще й такого, якому судилося стати найславетнішим воїном їхнього покоління. Доля Ахіллеса — визначена наперед, тож Патрокл вирішує, що йому залишається одне: слідувати за коханим.