"Голодні ігри" стали моїм квитком у майбутнє сучасної літератури. Саме з цієї книжки розпочалося моє захоплення жанром молодіжної антиутопії, саме вона стала першою з багатьох, підштовхнувши до читання багатьох інших робіт у жанрі. Дійсно, "Голодні ігри" цікаві і незабутні. Є у цій книжці щось таке, за що її любиш, навіть не дивлячись на те, що їй далеко до досконалості. "Голодні ігри" по праву є флагманом жанру, найвідомішою книгою серед молодіжних антиутопій і відрізняються вони від багатьох своєю серйозністю. Ця книжка здатна навчити багатьом гарним речам: жертовності заради коханих людей, любові до своїх близьких, вміти дружити та цінувати свободу. Сюжет "Голодних ігор" схожий з багатьма іншими — дівчина бореться за своє життя і стає натхненням для інших людей у їх боротьбі. Звичайно, присутня і любовна лінія, яка і зробила книзі добру половину слави. Персонажі у книжці цікаві, але неоднозначні. Найцікавішими, на мій погляд, вийшли другорядні на кшталт Геймітча, Еффі, Катона, Клівії та ін. Кожний персонаж пропацьований дуже добре, у кожного є своя історія, мотиви, проте не всі характери можуть сподобатися читачеві. Так, наприклад, Катніс вийшла дуже протирічною героїнею. З одного боку вона хоробра, сильна, вперта, проте закрита, груба, навіть, замкнута. Вона не вміє спілкуватися з людьми, не вміє ні до кого прислуховуватися, проте її позитивні якості все ж переважають. Піта Меларк також неоднозначний герой. З одного боку він добрий, ніжний, спокійний, проте, читаючи книгу, виникає відчуття, що він занадто слабкий і безпомічний, як для хлопця. Незвично спостерігати за тим, як дівчина постійно рятує хлопця, а не навпаки. Взагалі вони з Катніс ніби помінялися місцями і від того було трохи не по собі. Любовна лінія занадто примітивна, настільки, що ще з перших сторінок стає зрозуміло, чим усе це скінчиться, проте без неї обійтися було неможливо, адже навіть сама автор зізналася у тому, що вписала її для привернення уваги аудиторії. Мова автора заслуговує похвали на відміну від її колег у жанрі. Сьюзен Коллінз вміє писати, вміє описувати та затягувати у свою історію читача. Її роман читається легко і приємно, ніби чуєш у голові тихий і гарний голос. Стиль у Сьюзен цікавий, дуже детальний, часом навіть занадто, наприклад, коли вона з точки зору Катніс описує їжу чи вбрання. Проте, не дивлячись на це, відчуття затягнутості не виникає. У її виконанні навіть розповідь від першої особи не збиває з пантелику. Підсумовуючи, можна сказати, що "Голодні ігри" це цікава, захоплююча книжка, яка точно має бути прочитана кожним фанатом антиутопій. Так, вона не занадто динамічна, не дивлячись на опис кривавих Ігор, де помирають діти, проте цей спокій розповіді йде лише на користь. Перша частина вийшла цікавою. Вона познайомила читача з новим світом і затягнула настільки, що навряд чи комусь вистачить вдосталь сил, щоб не дізнатися, що ж відбудеться далі.