Як же я обожнюю антиутопії! Це один із моїх найулюбленіших жанрів у літературі. Тому пройти повз однієї з найвідоміших книг цього жанру у світі я просто не могла. Однак, після прочитання, книга Маргарет Етвуд "Оповідь служниці" залишила сильні, але досить змішані почуття. Зокрема, хочеться виділити надзвичайно сильну ідею, котру авторка намагається донести читачам - що права людей усіх гендерів, національностей, статі та віросповідання повинні бути рівними. Якщо ж одна група вважає себе кращою за інших, то це в майбутньому обов'язково призведе до катастрофи. Саме так сталося із Ґалаадом - державою, що з'явилася на руїнах колишніх США. Тепер в цій країні люди розподіляються на окремі касти, де кожен може займатися лише певним колом повноважень. Однак найбільше страждають жінки, які можуть народжувати дітей, адже тепер вони стали лише служницями - головне призначення яких - народжувати дітей для могутніх командорів... Сильна книга, котра змушує задуматися над тим, яке майбутнє ми хочемо бачити і що для цього робимо. Однозначно рекомендую до прочитання для любителів жанру та прихильників оригінальних сюжетів!

Роман "The handsmaid's tale" - моє перше знайомство з творчістю Маргарет Етвуд і виявилось воно доволі вдалим. Власне, тепер я сміливо називаю цю книгу однією з найулюбленіших своїх книг (поряд із "Пасткою-22" Джозефа Геллера та "Премудрим гідальго Дон Кіхотом з Ламанчі" Мігеля де Сервантеса). Це феміністична антиутопія, події якої відбуваються в недалекому майбутньому в новоутвореній країні під назвою Гілеад. Її населення підкоряється суворим правилам, розплатою за невиконання яких є примусові роботи на токсичних виробництвах. Людей поділили на касти, кожна з яких веде свій спосіб життя і виконує свою роль. Наша головна героїня, імені якої ми так і не дізнаємося, є служницею. Її основна задача - народити дитину своєму командорові. Вона перебуває під цілковитим контролем, їй не можна читати і писати, спілкуватися з іншими людьми. Це важке і дуже емоційне чтиво, авторка знає, як натиснути на тригери. Читати спокійно просто неможливо. Книга піднімає не лише питання прав жінок, а й забруднення навколишнього середовища. Страшно усвідомлювати й те, що усі ці обмеження, яким піддавали головну героїню та інших жінок, авторка не вигадала, а узяла з реального життя. На жаль, у той час, коли дехто будує сміливі плани колонізації Марсу, є місця на нашій планеті, де дівчатам і жінкам не можна читати і писати. І ще багато чого не можна. Є над чим замислитися, рекомендую.

История служанки сложное эмоциональное чтение. В начале рассказа читателю дается очень мало информации о том, что произошло. И по мере развития сюжета, нам понемногу рассказывают об устройстве мира. Мы видим историю глазами главной героини. Старый режим в Америке пал. Теперь у власти стоят только мужчины, да и то не все, лишь избранные. Женщин лишили всяких прав. Они поделены на несколько групп. Одни являются женами. Вторые служанками, цель которых рожать не способным на это женам детей от их мужей. Есть еще прислуга и кухарки. А есть и те, кто непригоден или слишком норовлив, тех отправляют в лагеря. Страной правят мужчины. Среди них есть те, кто руководит новым правительством и получает от этого положения все. Есть подчиненные вроде водителей, которым запрещены встречи с женщинами. А есть и те, кто отправлен в лагеря. Это то, что ставится понятно в начале книги. А вот как это произошло, и почему мир поменялся, рассказывается точечно, обрывками воспоминаний главной героини. Ближе к концу книги многое становится понятно, но не все. Ведь мы видим мир через мысли и чувства женщины, которая много не знает, поэтом не знают и читатели. Книга сложная, сильная, тяжелая и прекрасно написана. В этом году вышло продолжение, которое очень хочется прочитать. Вполне вероятно, то что так и осталось неизвестно главной героине, будет рассказано во второй части посредством новых историй. В общем, очень рекомендую к прочтению. Книга, кстати, была книгой месяца в книжном клубе Эммы Уотсон.