Історія про "хлопчика який вижив" і мова не про Поттера) Хлопчик на ім'я Ніхто, дивом уникнув смерті. Серія вбивств у якому загинули його мама тато і сестра. І так сталося, що для хлопчика будинком став цвинтар, батьками примарами, а друзями, з часом, книги. Але зло не дрімає, і вбивця сім'ї все ще шукає Ніхто щоб завершити почате. У житті хлопчика з'являються і живі персонажі, завдяки яким він знайомиться зі світом поза цвинтарем. До чого приведуть його знайомство? Чи знайде його смерть, в особі людини, яка вбила його сім'ю? І чому саме Ніхто був головною метою? Відповіді ви знайдете у книзі. Про мої враження. Книга сподобалася. Я зрозуміла чому її позначають як "сучасна історія Мауглі", дійсно схожість є. Гейман, з властивим йому вмінням, чудово описує потойбічне життя, вплітаючи сюди міфологічні поняття. У деяких місцях книга може здатися нудною, але дуже швидко "щось відбувається" і ти не зупиняєшся. Шанувальникам творчості Геймана я обов'язково рекомендую прочитати. І людям яким цікава тема потойбіччя та її зв'язки з нашим світом.

"История с кладбищем" является своеобразным переводом "Маугли" на другой лад. У нас есть мальчик, только вместо джунглей и животных попадает на кладбище, где обитают мертвые и нежить. Сразу скажу, эта книга не про сложный многослойный сюжет, детально проработанных персонажей или глубокий лор. Тем не менее, она умудряется рассказать о взаимоотношениях детей с родителями, страха детей и родителей перед взрослением, отношений между взрослеющими детьми и еще что-то, на что я не обратила внимание. Темы, по большому счету, многими поднимались, но именно из под пера Нила Геймана это получается легко и непринужденно. А еще у автора довольно специфический юмор, что можно понять уже по основной фабуле: маленького мальчика воспитывают мертвые. Мне кажется, что Н. Гейман и Т. Пратчетт самые ироничные писатели фентези. За несерьезной, местами шутовской подачей, экспозицией прячутся сложные и волнующие мысли, которые заставляют задуматься. Тем не менее, не стоит пугаться тем, кто с автором не знаком, все таки это не "Благие знамения", где специфический юмор бьет через край. Не смотря на общую легкость повествования, оригинальный текст наполнен специфической и устаревшей лексикой, поэтому словарь не будет лишним. В остальном же, получилась хорошая сказка, которую приятно прочитать в любом возрасте.

Творчість Ніла Гейман для мене поки що асоціюється з дитячою літературою. Більш точніше – з моторошною дитячою літературою. Дана книга не виняток – це прекрасна страшна казка для читання та Хелоуін. Головний герой ще в дитинстві втратив своїх батьків, через звірське вбивство. Але дитину врятували мешканці кладовища. Ось так малюк і зростав у дбайливих руках привидів та інших потойбічних істот, які доклали максимум зусиль, щоб людське чадо змогло вижити та вирости достойним представником свого виду. Хоча і намагалися навчити його і своїх надприродних штучок – як то проходити крізь стіни та ставати невидимим. Але у хлопчика це погано виходило, бо це привиду легко пройти крізь стіну, а от людині з цим трішки складніше. Але хлопчик з кожним днем стає все дорослішим, і його все більше цікавить життя поза межами кладовища. Але привиди не навчили його як сприймати зовнішній світ, і це приводить головного героя до нескінченної кількості проблем. Це явний ретейлінг «Мауглі» у стилі Ніла Геймана. Взагалі сама історія хлопчика мені була не дуже цікава. Більше мене цікавили його співжителі на кладовищі. Вони усі такі милі та потішні. Я б іще одну книгу тільки про їхнє життя прочитала.