Після прочитання "Сатанинських віршів" довго не розуміла чому саме цю книгу всі вважають найкрутішою в доробку Рушді, забуваючи і про "Опівнічних дітей", які принесли йому двох Букерів. Мабуть, через скандальність. Наразі прочитала все, що є українською цього автора (і страшенно хотілось би щоб виходили й інші його твори в українському перекладі, бо український читач заслуговує на хорошу літературу, а не тільки на численні томи низькопробного чтива орієнтованого на масового читача) і "Флорентійська чарівниця" захопила найбільше. Рушді дуже тонко відчуває межу між східною і західною цивілізаціями, тому його твори якнайкраще допомагають скласти влучне уявлення про взаємодію цих світів. Саме цей твір цінний й історичним тлом, яке автор не експлуатує, адже на першому місці все ж таки історії героїв, а не цікавинки описуваної епохи (а цікавинок дуже багато). Тут постійно зустрічають видатні особистості епохи Відродження, і чимало видатних діячів тогочасного мусульманського світу, але для мене, як для людини не знайомої з його історією, знайомих імен не було. І певний час здавалось, що вони просто персонажі без ніяких історичних прототипів, проте, як виявилось, всі вони так само реальні і не менш видатні ніж Медічі, Макіавеллі, Ботічеллі та інші. На тлі популярності в Україні одного турецького серіалу про одну українську дівчину, все більше зростає зацікавлення Сходом. І для розуміння розбіжностей між філософією сходу і заходу ця книга підходить якнайкраще, адже тут вони не тільки присутні, вони постійно стикаються і корелюють.