Є книги, які читаєш і розумієш – ти не один. Хтось крім тебе теж переживав такі емоції, у когось теж були такі ж думки і переживання. Ця книга саме з таких. Написана легкою мовою, із жаргонізмами, складається враження, що й направду її писав підліток. Холдена Колфілда не можна назвати взірцевим юнаком: він палить, при нагоді вживає алкоголь, потрапляє у різні двоякі ситуації. Але це лише декорації. За ними важливо розгледіти душу підлітка, який тонко відчуває навколишній світ. Який хоче жити по-правді, хоч і називає себе брехуном. Який надзвичайно розумний, як на свій вік, хоч і обзиває себе дурнем. Холден не хоче показатися кращим, ніж він є насправді. Він розуміє, як важливо бути самим собою у світі, що постійно змінюється. Він шукає точку опори, за яку можна схопитися і вистояти. Особливо тоді, коли ти бачиш навкруги фальш, гру чи нещирість. І він знаходить її. У своїй сім’ї. У своїй молодшій сестричці Фібі: щирій, чесній, люблячій. Яка може на нього накричати, образитися, але обов’язково допоможе. Яким би дурнем він себе б не вважав.