Роман вийшов захоплюючим. Веселим, динамічним, цікавим. Правильним. Ну і, звичайно ж, фінал... Але про все по порядку. Перед нами ще одна детективна історія з головними дійовими особами, з якими ми мали справу в минулих романах двороділих. Це, звичайно ж, Вакс, Вейн і Марасі. Всі вони були поставлені автором перед межею: переступити невидиму межу і рухатися далі, або ж так і залишитися топтатися на місці. Хоча ні, для наших героїв другий варіант — не варіант, точніше, він звучав би інакше, бо відсутність руху вперед для них означала б смерть. У «Браслетах скорботи» герої знайшли себе. Зрозуміли себе, усвідомили свою сутність. І прийняли потрібні рішення. Ще одним безсумнівним плюсом для мене є Стеріс. Її в цьому романі було більше, ніж у попередніх двох. І хоча вона сама оцінила себе в плані корисності всього лише на 7 із 100, я змушений з нею не погодитися, бо в плані корисності для сюжету вона навряд чи відстає від своїх друзів. Хотілося б прочитати хоча б кілька розділів від неї. Брендону вдалося створити справді цікавого, живого персонажа. Адже всім ми з боку досить часто здаємося не такими, якими є насправді, і мало хто здатний бачити не тільки зовнішність, але і глибину... Гумор, як завжди, на висоті. Це, можу сказати з упевненістю, найгумористичніший цикл Сандерсона. І мені це подобається! Інтриг, загадок, неймовірних сюжетних поворотів буде більш ніж достатньо. Деякі навіть змусять серйозно задуматися не тільки над сюжетом книги, але і про сенс життя взагалі. Брендон — це не той автор, який створює історії заради історій. Його книги говорять. І це добре. Я бачу за ними автора, його особистість. Можливо, не кожен погодиться з тими відповідями, які пропонує автор, але ж він цього від нас і не вимагає. Сандерсон просто ставить перед людьми питання, а як на них відповідати — вирішувати читачеві. Іноді здається, що Брендон ставить перед собою, зокрема, і мету підштовхнути читача, щоб він замислився над цими питаннями. Щоб зупинився на мить у цьому суєтному світі, де всі кудись біжать, щось роблять і не мають часу навіть на те, щоб поглянути всередину себе, де все рухається по замкнутому колу: робота-дім-сон-робота... Задай собі питання, людино: а в чому ж сенс? Мені подобається цей момент у його книгах. Особливо те, що він не тисне, а пропонує... І я в чомусь з ним згоден.