Придбала книга не з цікавості, а задля того аби підтримати українського автора. Останнім часом все більше й більше ловлю себе на тому, що в моїй бібліотеці безліч закордонних авторів і майже немає українських. Якось вже так повелося, що я з дитинства була привчена читати іноземну літературу. В батьків було повно іноземних авторів, потім у школі мені подобалися закордонні письменники більше через те, що вони мали більше оптимізму, в той час як наші писали про нелегку долю, кріпацтво та голод. Все це звісно історія, котру треба було знати й ми це вчили на українській літературі, проте захоплення це не викликало. А згодом на філологічному факультеті я також вивчала зарубіжну літературу. Тож українські автори якось зажди були далеко від мене. Однак, з часом я почала розуміти, що наша література розвивається, але я не встигаю разом з нею. До того ж, сама причетна до цієї сфери, але якби мене хтось спитав про улюбленого українського письменника чи книгу - я б не назвала нічого, на жаль. Пробувала декілька книг читати, та вони мене не чіпляли, тому я знову поверталася до звичної мені закордонної літератури. Анна Хома стала моєю черговою спробою і я не прогадала. Чим я керувалася, коли обирала книгу? Не приховую, емблема конкурсу "Коронація слова" заграла важливу роль, проте з власного досвіду знаю, що конкурси це не показники. Читала неодноразово призерів цього ж конкурсу, проте залишалося багато запитань після прочитання. Невже справі перемога? Тут же питань не виникло. Книга справді цікаво, тому я б її реально рекомендувала. Після цієї книги, я навіть загуглила біографію письменниці і поцікавилися чи були в неї ще якісь книги, чи це її перша перемога.