Я ставлю чотири зірки цій книзі лише тому, що я прочитала її після "Теплих історій до кави". Якщо перша книга справила на мене сильне враження, то друга здалася не такою потужною. І все ж "Теплі історії до шоколаду" зігрівають та дають надію. Всі ці історії про людей, що носять шалики, їдять шоколад та несуть тепло і добро людям навколо них створюють неповторну атмосферу затишку і сімейності. Герої кожного нарису про щось мріють, чогось прагнуть, про щось шкодують, та не зупиняючись прямують вперед. І читач прямує разом з ними. Брайт Букс вміють обирати книги, що вартують уваги, за що їм велика подяка. Надійка Гербіш чудова авторка зі своїм стилем, незмінним кудлатим собакою в історіях, та незмінною добротою до світу навколо неї. Звісно, можна вважати подібні історії аж занадто приторними в їх надмірній романтичності, як писали інші рецензенти. Але мені особисто такі нехай навіть і нереалістичні історії дають надію і надихають бути простою і щирою, робити добро і не боятися мріяти. А тому всім, хто розділяє ці переживання, рекомендую прочитати цю книгу.

Добрими словами можна зробити багато - наскрізна тема цієї надзвичайно теплої, ніжної, душевної книжечки. По - перше, погляд ,, приковує " ,, смачна " назва ( бо хто ж не любить ласувати шоколадом )) , а по - друге, дизайн обкладинки, до якої, здавалося б, лише простягни руку і чашка гарячого шоколаду - твоя.)) Мммм, не меншим ,, смаколиком " буде й книжка всередині : фотографії десертів та міських панорам в сепії, шоколадного кольору букви, а на останній сторінці - приязна усмішка авторки - талановитої Надійки Гербіш. Видання стало чудовим продовженням ,, Теплих історій до кави ". Воно містить ,, Подорожні замальовки із шоколадних міст ( Люблін, Лондон, Варшава, Будапешт, Прага, Сієтл, Стамбул ) , власне ,, Теплі історії до шоколаду " та ,, 101 щасливу намистину ". Мені дуже сподобалася ота перша частина книжки, бо в декількох містах я вже була і так цікаво було здійснити в них віртуальну мандрівку ще раз, через серце й очі авторки. А також загорілася бажанням відвідати й інші описані місця. І неодмінно скуштувати в кожному шоколаду.)) Дуже теплими є шоколадні історії - оповіді про звичайних, перехожих людей, кожна з яких здатна підтримати у важку хвилину, розрадити, втішити та зігріти. А ,, Музика кольорових снів " та ,, Дива посеред буднів " - це історії з листів вдячних читачів, натхненних ,, Теплими історіями до кави ". Наприкінці Надійка Гербіш заохочує поділитися читачів справжніми, невигаданими свідоцтвами про радість і дива, щоб вони ожили на сторінках нової доброї книжки й зігрівали кожного, хто насмілиться взяти її й повірити в дива.

У мене ця книга викликала двояке враження: з однієї сторони вона, як тут пишуть, дійсно дуже затишна, комфортна, мила, легка, тепла та романтична. Але з іншої сторони вона якась занадто... солодко-карамельна, одноманітна і нереалістична. Красиві оповідання про життя молодих і необтяжених проблемами людей - фрілансерів або працівників творчих професій) Людей, які мають можливість думати фактично лише про свій внутрішній світ, про свої власні переживання, про якийсь ідеалізований світ, далекий від неідеальної реальності. Які легко можуть зірватись у подорож будь-куди і не думати про якісь життєві зобов'язання та проблеми. Тобто це книга про людей, які живуть переважно для себе, ну і деколи дарують радість своїм рідним. Історії, як на мене, доволі схожі та дещо інфантильні, зав'язані на смакуванні теплих миттєвостей життя (ну...це напевне правильно) і окремих затишних і мімімішних речах: старих кавярнях, вузьких вуличках, картатих пледах, вовняних шарфиках, горнятках кави та чаю, шоколадках і усьому іншому, що, безумовно, додає комфортності та світла життю. Помітила, що головні героїні книги - це здебільшого жінки, які поки що не мають власних дітей. Тому стає зрозумілим, чому їх життя виглядає так безтурботно та кінематографічно. Якось так: прокинулась зранку, помріяла, попила кави чи чаю, поснідала, походила квартирою, пописала якийсь текст чи переклад, послухала музику, пішла до кав'ярні, зустрілась з подругою, погуляла під дощем, повернулась додому, пообіймалась з коханим, повечеряла, почитала, помріяла про ідеальний світ, лягла спати). У житті героїв цієї книги немає проблем, неприємностей, бід, а коли такі і трапляються, то виглядають вони, здебільшого, також як черговий привід для "шоколадно-кавових роздумів" про те, що таке "тепле" життя і як його слід прожити. Це все досить приємно читати, і у деякій мірі читання таких коротких оповідань, надихає на те, щоб знаходити радість та щастя у простих речах: смаколиках, музиці, атмосфесі свят, подорожах, спілкуванні з друзями... Але якогось сильно глибинного змісту у цих оповідях я не знайшла. Життя - це не лише вічне свято і інші радощі гедонізму. Життя - це і відповідальність, і ризик, боротьба, справедливість і несправедливість водночас. Це невдалі спроби і важкі перемоги, а не лише споглядання себе у оточенні прекрасних речей. Книгу прочитала за два коротких вечори. Найбільше сподобалось оповідання "Люблін" з циклу подорожей. Воно доречі відкриває книгу. Також непогана історія про дівчинку Любу з інтернату і дівчинку Софійку з повної родини. Ось це, напевне, усе, що взяла для себе особисто. Але прочитати можна, оскільки у житті дійсно інколи не вистачає милих історій про ідеальне життя))