Повість розповідає нам про батька Тараса і двох його синів - Остапа і Андрія, як він відправився з ними на Січ, щоб там вони стали справжніми чоловіками, але не все так просто... Персонажі твору досить неоднозначні (не можна сказати, що він поганий через те і те, а он той хороший). Повість ставить перед нами ряд важливих питань над якими можна подумати. 1. Кому цікаві історичні події і українська позиція в той час і який, приблизно, характер мали тоді войни... 2. Кому цікава атмосфера тодішнього українського колориту, тодішній побут і традиції... 3. Кому цікавий український фольклор, вірування, забобони в тодішні часи. — читайте цю збірку. Додам, що видання досить непогане. Чому 3 зірки? Тому що мене не дуже цікавить вище перелічене (1, 2, 3).

Ця збірка, досить вдала тим, що дуже добре показує, яким різнобічно талановитим був Микола Васильович. Хоча він відомий, в першу чергу як містик, та всі ми погодимося, що не лише одними містичними оповідками, збагатив Гоголь світову літературу. Він був і прекрасним драматургом, і своєрідним талановитим сатириком, зі своїм неповторним стилем. Отож, повісті, що увійшли до цієї збірки, надають нам таку можливість – ознайомитися, а комусь вкотре перечитати, три різні за жанром та мотивами історії. У «Тарасі Бульбі», Микола Васильович постає перед нами, як сильний драматург, котрому тема боротьби українського народу за свою свободу, зовсім не чужа. Окрім, чудового зображення української природи та деталізації козацьких традицій, повість задає кожному читачеві ряд дуже непростих запитань: чи гідно вчинив Андрій, коли перейшов на бік поляків, хоч і заради кохання до панночки; чи правильно вчинив сам Тарас Бульба, убивши свого сина-зрадника; чи варто було полковнику-шибайголові все таки примиритися, а не продовжувати війну, яка й привела його до погибелі? Певно, кожен сам для себе, зможе дати відповіді на ці запитання, в залежності від свого світогляду, моралі, розуміння честі та свого власного життєвого досвіду. Але щось мені підказує, що яка б не була відповідь, кожен по-своєму буде правий. Адже, хтось шукає щастя з коханою людиною, навіть якщо так вийшло, що вона з ворожого табору. Для когось, честь і воля власного народу, важливіші понад усе. А хтось, спалений жагою помсти, не може зупинитися, допоки не поляже останній ворог, або він сам. Гадаю, кожного із персонажів, цієї, по справжньому важкої драматичної повісті, можна зрозуміти, якщо забажати цього. У повісті «Вій» – Гоголь постає, як майстерний містик, здатний, не гірше за сучасних письменників, що пишуть у жанрі горору, налякати свого читача. Історія про те, як Хома Брут, мав нещастя, взяти на себе, важке завдання по відспівуванні місцевої панночки протягом трьох ночей, напевно відома кожному, якщо і не з першоджерела, то завдячуючи одній із кількох екранізацій – це точно. Повість, яка насправді є народним переказом, на стільки просякнута атмосферою страху, який з кожною наступною ніччю невезучого студента, стає все більш гнітючим, настільки деталізовано зображує лихих персонажів слов’янської міфології, що і справді, заслуговує на почесне місце, серед найстрашніших історій коли-небудь написаних. А от, цикл повістей під назвою «Вечори на хутори поблизу Диканьки», демонструє нам, любов письменника до своєї Батьківщини, яку він не забував навіть вдалечині. Всі повісті, від «Сорочинської ярмарки» і до «Зачарованого місця», просякнуті неймовірною душевною атмосферою, і в якому жанрі, вони б не були написані, зрозуміло, що тільки живучи в тих місцях, і по справжньому їх люблячи, можна так їх зобразити. Чого лише варті, «Ніч перед Різдвом» та «Вечір напередодні Івана Купала», які як на мене, ідеально зображують побут, вірування, традиції та забобони наших предків. Отже, перед нами три різних Гоголя – з одного боку, історик та драматург, в котрого, напевно що боліло серце за рідну землю, з другого, неперевершений містик, здатний заінтригувати, а потім налякати свого читача не гірше сучасників, а з третього, геніально тонкий сатирик, що здатний зобразити буденне кумедно, звернувши увагу на національні особливості характеру, і при цьому нікого не образивши. Ось такий, багатогранний Гоголь, постає перед нами у цих різножанрових повістях.

Гоголь имел свой шарм, который и ныне читается с большим интересом. В этой книге собраны мои любимые рассказы: "Вий", "Тарас Бульба" и "Вечера на хуторе близ Диканьки". Сама книга выглядит очень презентабельно, твердый переплет, черно-белые иллюстрации. Вечера на хуторе близ Диканьки, рассказ о любви, в ней так же имеются мистические сюжеты. Это еще больше придает произведению своей изюминки. Вакула который любит Оксану, первую красавицу на селе, не отвечает на его чувства. И как-то она соглашается выйти за него замуж, если он достанет для нее туфельки, которая носит сама царица. Испытание не под силу каждому, только не для влюбленного, он просит помощи у самого черта, чтоб исполнить желание любимой. За одну ночь он на черте верхом слетал в Петербург и побывал в самой царице на приеме, и вернулся обратно. Когда все кинулись и не увидели Вакулу, они подумали что он погиб, от неразделенной любви. Оксана не на шутку разволновалась ,и уже ни чего не хотела, только б увидеть Вакулу живым. В этом рассказе Гоголь показывает, что нет ничего не возможного.