Отримав величезне задоволення. Жанр (навіть не знаю, як визначити) - просто неймовірний. Дуже рекомендую.

Это моя вторая попытка пол жить книги Винничука. Первая была неудачная, но "Танго смерти" хвалили многие знакомые, и я решилась на второй шанс. Необычный роман, в необычной авторской манере, на грани смещения жанров. Сюжетная линия прошлого описывает Львов первой половины 20 века, включая и войну. В настоящем времени ученый исследует старинные рукописи давно потерянной цивилизации. А связывает обе части танго смерти - необычная мелодия, якобы позволяющая вспомнить свои прошлые жизни. Я не очень люблю подобную мистику, особенно переростающую в теорию заговора. Но историческая часть была хороша. Мне понравилась атмосфера, старинный колорит, красочные описания. Отдельные мелкие приключения и эпизоды, появившийся под конец книги юмор. Не понравилась чрезмерная озабоченность автора, хотя другого я и не ожидала, это видимо фишка Винничука - эротические сцены в жизни и фантазиях героев, часто крайне неуместные. Были ещё моменты, которые я в принципе не особо люблю в книгах (типа внезапных вкраплений магического реализма, которые абсолютно не влияют на сюжет), но такого было не много. В общем и целом, неплохо. Поначалу сложно и затянуто, в конце увлекательно. Не без минусов, но не жалею что прочитала эту книгу.

Роман Юрія Винничук «Танґо смерті» сформулював ненаписану тезу про те, що смерть не має національности. Події твору відбуваються у Львові, яке відоме своєю інтернаціональністю, проте люди живуть мирно, бо Львів – це їхня, так би мовити, батьківщина, неважливо, українець ти, жид (бо саме так називали євреїв тоді), поляк чи німець. Вони мають ідеальні стосунки та живуть у ідеальному місті повному конфітур, кнедлів, прецлів, струдлів і шпондерків. У творі зображено чотирьох друзів: Орест – українець, Вольф – німець, Ясь – поляк і Йосип – єврей. Хлопці, які з дитинства нерозлийвода. Їхніх матерів поєднує спільне горе: чоловіків (а тобто татів хлопчиків) червоноармійці розстріляли під Базаром. Ось так пліч-о-пліч полягли люди різних національностей у одну яму за Україну, за рідну землю, проти спільного ворога, співаючи в цей час «Ще не вмерла…». І ось, війна поступово з’являється і в житті молодих хлопців, намагаючись їх розділити, проте намарно. Вони продовжують один одного рятувати і допомагати з усіх сил, витягувати навіть із смертельних таборів. На жаль, коли людині дають якийсь статус вищої, чи кажуть, що вона краща за когось, а хтось гірший, надають особливі права, з часом вони забувають, якими були «до» і стають зневажливими. Без цього й не обійшлась Друга світова війна, в якій зіграв цей принцип ворожої інакшости. Проте цього не можна сказати про 4 друзів, які все ж йшли разом до кінця, хвилювались вже не так за тіло, як за душу одне одного, бо розуміли, що вони невідворотно повторять долю своїх батьків, тому в таких моментах думаєш тільки про збереження пам’яті. Все це згадують вже в сучасному світі люди, які послухали танґо смерті, яке повертає забуту історію, пробуджує у свідомості кожного минуле. Історія наповнена містикою, загадковістю, тому ще краще приковує до себе читача. Книга тримає в напруженні до останньої сторінки та читається на одному подиху, раджу прочитати всім!