Так вийшло, що першою я читала книгу "Полювання на овець", (останню частину трилогії про Щура), а далі діяла за принципом "з кінця - то з кінця". Як зараз пам'ятаю, ще тоді мені було цікаво - як так виходить, що "Танцюй, танцюй, танцюй" половина читачів вважає просто четвертою частиною, а інша половина - цілком самостійним романом. Я геть не можу стверджувати, що хтось один правий, а хтось ні - всі частини в достатній мірі пов'язані між собою - кожну книгу можна читати і як цілком окрему історію - та головне тут те, що не виникає жодного відчуття "недосказності". Стиль, який обрав автор, унікальний: при тому, що текст легко читати, він ще й у достатній мірі поєднує в собі літературні прийоми західних письменників та чисто японський погляд на речі - часті думки про смерть, абсолютно незвичні асоціації (як-от ревнощі навіть не до чоловіка, а до басейну, де дівчина вчиться плавати), та фізіологічні особливості - чоловік може з легкістю питати про менструацію в тринадцятирічної дівчинки. Тільки от навряд чи Харукі Муракамі належить до тих авторів, яких варто перекладати українською - інформація передається ніби з більшим недбальством, ніж міг би японський напівволоцюга. Стосовно ж ситуації, у яку потрапив уже знайомий герой, можна сказати так: автор влучив "у яблучко". Майже все своє життя ми танцюємо самі з собою - надто коли шукаємо "те, не знаємо що", але відчуваємо, що якщо його не знайдемо, то, мабуть, збожеволімо. Проте, якщо сказати відверто, на якусь хвилину мені здалось, що перша й друга половини "Танцюй..." відрізняються за сюжетом: спершу ми говорили про готель, а врешті-решт - лише про надзвичайно чутливу дівчинку та друга-актора. Складається враження, що думка автора дещо розсіяна, наче він не міг до кінця визначитися з тим, про що розповідатиме. Але розповідається достатньо цікаво, аби пробачити авторові цю невизначеність.

Танцюй танцюй танцюй - це продовження культового роману Харукі Муракамі "Полювання на овець." Головний герой - той самий, що і в попередній частині, але об'єкт його пошуків - це не вівці, а дівчина, яку він колись любив і знав. Вірніше образ цієї дівчини, яку герой роману бачить скрізь і всюди та намагається її відшукати. Книга затягує своєю філософією та певною містикою, яку може створити лише перо Муракамі. Тут ми знову зустрічаємо Людину-вівцю із попередньої книги, який має багато питань та справ до нашого героя. Людина-вівця ховається від людей у певному книгосховищі, де його не знайде жодна жива душа, крім тої, яка його потребує. Також тут є загадковий готель "Дельфін" із "Полювання на овець", який зіграє значну роль у самому творі. І тут є загадкова та відкрита кінцівка, яка з одного боку дасть відповідь на багато питань самої книги, а з іншого - змусить читача задуматися над символізмом розв'язки. Розповідь даної книги ведеться меланхолічно, задумано, з постійним самозаглибленням у внутрішній світ людини. Однак, іноді темп розповіді набирає таку швидкість, що ледве встигаєш за думкою автора. Це більш схоже на загадковий танець, якому і присвячена дана книга. Рекомендую усім фанатам Муракамі та поціновувачам філософських романів.

Всегда с интересом и предвкушением чего-то необычного берусь за произведения Х.Мураками. и они никогда не разочаровывают. Как и в остальных произведениях автора, здесь есть мистика и стремление разгадать загадку, потом нелогичных событий и болезненная привязанность человека к кому-то (в данном случае - главный герой пытается найти любимую девушку), связь с которой давно потерял. Образ этой девушки преследует его повсюду, он видит и чувствует его в окружающих людях, телевидении и странных местах. Иногда даже кажется, что этой девушки никогда не существовало, это был всего лишь плод его воображения, но те, кто читал предыдущие романы трилогии, помнят, что она была в жизни главного героя. И поэтому он неутомим, все время находится в поиске, движимый образом девушки. Автор увлекательно описывает человеческую психологию, когда личностью двигают сильные эмоции на грани инстинктов. Человек как бы проживает две жизни: ту, что видят окружающие люди, и ту, которой живет герой внутри и которая мотивирует большинство его поступков. Как обычно, Х.Мураками многогранен, его сложно воспринимать однозначно, каждый видит что-то свое.