Книга "Як багато книжок" дуже коротка, тоненька, легенька, дуже мало тексту. На кожній сторінці по декілька рядочків. Основна думка і образи засновуються через яскраві детальні картинки. От наприклад, на початку книги мама дає Ніколасу книгу про те, як зав'язувати шнурки, потім тато дає книгу, як чистити зуби. Може здатися, що батьки його нічому не навчають самі, не показують, як потрібно щось робити, доглядати за собою, своїми речами. І лише зі сторінок з картинками ми бачимо повний образ неохайного хлопчика, який все робить тяп-ляп, не докладаючи особливих зусиль. Але з книжок він навчається і в кожні справі стає найкращим виконавцем. Але це призвело до того, що він не хоче читати книги просто так, для душі, так би мовити. В Ніколаса склалася думка, що книги - це нудні повчальні тексти, які йому вже набридли. На допомогу прийшла подруга, яка запросила його в бібліотеку і відкрила для Ніколаса світ фантастики, гумору та цікавості на друкованих сторінках. Тепер всі збираються навколо Ніколаса і слухають, як він весело читає!

Ще взимку, коли мені здалося, що у нас з донею читацьке передозування, я замовила книгу з серії про пригоди Ніколаса "Так багато книжок!". Коли ж книга нарешті прийшла, то мені здалося, що читати її у 2,7 роки ще рано і ми її відклали на потім. Весною кілька разів читали, мою доню найбільше вражало, що сусідську дівчинку головного героя звати Вероніка. Не зважаючи на те, що персонажка Вероніка була зображена темношкірою дівчинкою з багатьма африканськими косичками, все ж моя Веронічка щоразу цікавилася чи книга про неї і чи справді там написано, що то Вероніка. Влітку ж ця книга стала для неї хітом. Може її час прийшов, а може весь секрет успіху у літній засмазі моєї доні і кількох африканських косичках, які я була змушена їй заплести на її коротеньке волосся вплівши нитки... Тепер сумнівів у неї не було - книга про неї. Тож про пригоди хлопчика, якому батьки і друзі у будь-якій незрозумілій ситуації давали почитати тематичну книгу, вона вивчила напам'ять ледве не з першого прочитання. Читаючи вперше після тривалої перерви я думала їй трішки "розжувати" текст, тож, наприклад, в епізоді, у якому мама дала Ніколасу книгу про те, як зав'язувати шнурки я вирішила проговорити усе побачене на малюнку: "дивись, навіть шторки у ванній бантиком зав'язав, туалетний папір на кілька бантиків закрутив, та навіть кішці і мишці хвостики позакручував, але це ж взагалі нереально"... Отут я й попалилась. При кожному наступному прочитанні доня вимагала повністю відтворити усі слова в тексті, при намаганні скоротити мою промову сердилася і підказувала текст, їй навіть моїх вигуків "це ж взагалі нереально" бракувало. Історія про хлопчика, якого книги вчать їздити на велосипеді, зав'язувати шнурки, чистити зуби (нам би така не завадила) і доглядати котів зовсім не нудна і не відбиває бажань читати більше. Автори розкривають ще більші можливості книг: вони можуть бути не лише корисні, а й гумористичні (я поки що заміняю словом "смішні"), пригодницькі, історичні. До того ж за сюжетом після усіх корисних книг Ніколас став найкращим велосипедистом, у нього стали найбіліші і найблискучіші зуби, а кіт став найгарнішим котом у світі. Ці фрази Веронічці дуже-дуже сподобалися, адже ми теж читаємо багато книг, тож доня неодмінно теж навчиться їздити на велосипеді і зав'язувати шнурки. Коли їй стало мало цієї книги, ми на книжковому сайті обрали наступну про Ніколаса, яка нещодавно прийшла... Серія здається хлопчачою, бо деякі книги присвячені грі у футбол чи хокей, але донечка зазіхала і на ці книги. Побачимо... Я ж дотримуюсь думки, що не існує хлопчачих чи дівчачих книг, тож не створюватиму сама стереотипів.

Із найперших сторінок образ Ніколаса постає дуже чітко: у його кімнаті на підлозі валяються іграшки і одяг, ліжко не застелене, на тумбочці поруч із ним якийсь мотлох, у Ніколаса шнурівки розв'язані, він одягає светра на бігу... Хлопчисько! У якийсь момент всі довколишні, наче змовившись, намагаються навчити Ніколаса корисних умінь за допомогою книжок із поясненнями. Ніколас і справді їх читає, і дійсно черпає з них багато користі, але читати самі повчання буває так нудно! Тож коли він із приятелькою йде до бібліотеки, то вже не хоче позичати ніяких книг: "Я вже втомився читати книжки, котрі повчають, як правильно робити те, як правильно робити се..." — каже Ніколас. Та подруга намагається переконати хлопчика, що книжки можуть приносити не лише користь, але й справжню радість. Під її впливом Ніколас таки обирає кілька книжок і — о диво! — з великою насолодою її читає, бо книжка виявляється дуже смішною. Гарна коротка історія не лише про те, що книжки бувають різними, але й про те, що треба чергувати роботу з відпочинком.