Электронная книга Та сама я

Одразу зауважу, що мене неймовірно вразив і зачарував роман "До зустрічі з тобою". Звісно, я з нетерпінням чекала на продовження. Та, на жаль, роман "Після тебе" скоріше розчарував (лише моя суб'єктивна думка). Що ж до "Та сама я", у порівнянні з "Після тебе" книга безумовно сподобалася мені більше. Стиль не такий грубий. Твір з самого початку читається дуже легко. Перші глави - взагалі "на одному диханні". Головна героїня нарешті бере життя у свої руки. І це неймовірний плюс роману. Нарешті, Луїза чогось досягає сама. Але... "До зустрічі з тобою" - набагато, набагато сильніший твір. Як же у продовженнях не вистачає доброго, турботливого Вілла (просто якийсь "містер Дарсі" сьогодення). Такого героя важко замінити. Та й в цілому історія втрачає первісний шарм і романтику. Проте ні хвилини не шкодувала, що прочитала книгу. Ну як можна не прочитати продовження "До зустрічі з тобою", коли воно є. Таке взагалі можливо?;) Але висновок для мене однозначний: роман "До зустрічі з тобою" - безумовно, кращий з усіх трьох серії. Добре, що саме з нього розпочалося моє знайомство з творчістю Джоджо Мойєс. Люблю багато з її творів.

Это третья книга об истории Луизы Кларк. Мне кажется, что Джоджо Мойес сильно увлеклась развитием этой истории. Если первая книга «До встречи с тобой» была прочитана буквально запоем за день и впервые вызвала слезы во время чтения, вторая книга «После тебя» была откровенно слабее. И вот я, наконец, добралась до третьей части «Все та же я». Луиза Кларк после смерти Уилла пытается жить дальше и найти свое место в жизни. Во второй книги автор подводила к тому, что Луиза останется с Сэмом, но здесь у них снова не все гладко, а вот конец этой истории весьма предсказуемый.
Сразу скажу, что третья книга о Луизе Кларк мне понравилась на порядок больше, чем вторая. Во второй то ли автор хотела показать упадок морального духа главной героини, то ли решила отойти от своего классического стиля, но было откровенно скучно. Здесь же Луиза Кларк снова предстала перед читателями в образе задорной девушки зажигалочки, которая освещает все вокруг своим настроением и тягой к деятельности. Несмотря на то, что сюжет книги получился банальным и предсказуемым, все-таки Джоджо Мойес умеет чувствовать своих героев, изображает их живыми людьми, которым веришь и сопереживаешь, а не картонными персонажами. За общую атмосферу и встречу с любимыми героями поставлю этой книге четверку. Но надеюсь, что это уже финальная часть истории, которая началась в книге «До встречи с тобой».