Ця книга з тих, що спустошують і вимотують, як після важкої фізичної праці. Всередині порожньо, а серце тісниться у грудях, і стукає гулко-гулко. Але, ось проходить кілька миттєвостей, і думки обрушуються лавиною, але надто багато почуттів і емоцій було випробувано, і ти навіть не знаєш, чию сторону прийняти, адже всі праві, і всі винні. І кожного тобі шкода. Уявіть собі усамітнення маленького острівця, загубленого за сотні миль від узбережжя Австралії. На ньому живе доглядач маяка, Том, та його дружина Ізабель. І більше немає нікого. Том пережив війну, на його частку багато випало, і до зустрічі з коханою він вважав, що його життя в принципі закінчено. У душі він одинак, і острів йому надійний притулок. А Ізабель шалено закохана в чоловіка, але її тягне те, що в їх сім'ї немає дитини. Тричі вона намагалася, і остання спроба принесла їм мертвонародженого хлопчика ... У розпачі Ізабель забороняє повідомляти про це на материк, боячись раніше відібрати у батьків надію на онука. І тут... Благословення небес. До острова прибиває човен, у якому мертвий чоловік, і жива, абсолютно здорова маленька дівчинка. За інструкцією Тому наказано телеграфувати на материк, і скласти відповідний запис у журналі. Але дружина буквально одержима. Аж до того, що годує дитину грудьми, адже її син загинув зовсім недавно. І вони наважуються на відчайдушний крок, приховати те, що сталося, і видати дитину за свою дитину. Що ж вийде з цього? Чудо чи трагедія? Я, як мама, дуже близько прийняла все до серця. Під час читання у мене виникало бажання, захистити та сховати всіх нещасних дітей, хоч розумію, що це абсурдно та нереально. Хотілося читати швидше і швидше, щоб дізнатися чим же ця історія закінчиться, в благодушній ідилії острівця мені здавалося якесь підступство, хмари густішали і книга тримала мене в напрузі. Не всіх ця книга вразить, вдарить я думаю в першу чергу по матерях, але сподіваюся нікого не залишить байдужим!