Старий сер Річард Марч збирає всю родину у великий маєток у Кенті - щоб у черговий раз пом'янути свою першу дружину. Під час вечері він оголошує, що переписує заповіт і практично позбавляє спадщини онуків з їхніми подружжями та коханцями. Усі в шоці, істерики, сльози, звинувачення. Наступного ранку сера Річарда знаходять мертвим у закритій лоджії - отруєним. Навколо ідеально чистий пісок, жодного сліду. Класична загадка замкненої кімнати. А невдовзі гине ще й садівник, який міг дещо знати. Інспектор Кокрілл - тихий, непомітний дядечко - приїжджає і просто сидить, слухає, як родина сама себе розриває підозрами. Бранд малює персонажів яскраво й без прикрас: усі егоїстичні, мелодраматичні, з купою скелетів у шафі, але такі живі, що ти їх або люто ненавидиш, або потайки розумієш. Інтрига тримається на мотивах спадщини, старих образах і кількох хитрих трюках з алібі. Фінальне розкриття приходить буквально в останньому абзаці - і перевертає все догори дном так, що мурашки по шкірі. Не ідеальний детектив (деякі моменти трохи театральні, логіка не завжди залізна), але емоційний заряд і той останній удар роблять книгу незабутньою.