Неймовірно атмосферна книга, сповнена історією та ароматом кави. Ця частина мені сподобалась навіть більше ніж перша. Сама справа цікавіша й краще розкриваються характери героїв, та й наскрізьна справа починає набирати обертів. Я охарактеризувала б цю книгу як затишний детектив. Наче й скоєне вбивство, але м'яка зимова атмосфера, гаряча кава та наливки, які те й діло куштують герої, теплі кафе та кімнати з камінами - все це ніби огортає ковдрою, дарує відчуття спокою та затишку. Попередження: не раджу читати цю книгу на тщесерце, бо там будуть ще й пироги))) Перед читанням раджу щось з'їсти, щоб не пускати голодні слюні)

Другий роман із серії про відставного слідчого Тараса Адамовича Галушка. З точки зору детективної лінії і сюжету – роман абсолютно самостійний, завершений, єдине що – в першому романі чимало деталей, що розкривають характери, особливо головного героя, а так власне – цілком автономні тексти, якщо хтось любитель читати як прийдеться, всі «ниточки» розплутані і таємниці розкриті. Водночас у серії намічається наскрізна лінія, в другій це протистояння чітко оприявнюється, тож є сенс очікувати додатково до кожної справи магістральної інтриги. Власне детективна складова цікава, але як і в першій книзі – стримано-спокійна, без різких поворотів, любителям карколомних пригод - точно не сюди. Детективні підказки читачам видавались специфічно – частинами, не повністю, тому напрямок розгадки прорахувати можна, а от вичислити вбивцю – сумнівно. Розкриття характерів традиційно сподобалось, знайшлось місце і для їх розвитку, причому всієї імпровізованої «слідчої групи»: сам Галушко із його симпатичними звичками і ритуалами, Меченець, який, схоже, буде помічником і людиною із поліції, сестри Томашевич – одна як секретарка, одна – як легковажний персонаж. В цьому романі поменшало застіль, зате з’явились натяки на романтичні лінії. Тут більше розкривається минуле головного героя, зокрема і дається пояснення його сентименту до друкарської машинки. З одного боку, історія вийшла цікавою і дала кілька підказок для розгадки вбивства, а з іншого – оце «герой поринув у спогади посеред справи» постійно приводить до того, що актуальне слідство вилітає у читача (у мене так точно) із голови. Те, що зробило мене прихильницею цього авторського тандему – фірмові історичні довідки – на місці, і це радує. Оскільки цього разу справа пов’язана із авіацією, маємо історичні відступи на тему: від розробників і перших пілотів, до участі у Першій світовій і особливостях бойових вильотів. При цьому виникло відчуття «далась їм та справа Бейліса» – так, Сікорський-тато як професор-психіатр був експертом звинувачення, ганьба і все таке, але для сюжету не принципово зовсім. Що ж, інформація все одно цікава, тому най буде. От в чому ця історична скрупульозність зіграла проти авторів, так це у виборі жертви: у романі убито авіаконструктора князя Олександра Курдашова (він і є «мертвий авіатор»). Не треба довго шукати в історії київської авіації, щоб побачити паралелі з конструктором князем Олександром Кудашевим. Співпадає біографія, кар’єра, розробки, от тільки в реальному житті історичний персонаж благополучно пережив Першу світову і помер у Європі. Начебто зрозумілий для сюжету вибір – вбивство впливової особи, бо всі обставити вказують на високий статус жертви (хто б його інакше возив літаком під час війни, доступ слідчого до льотної Ескадри, зацікавленість Сікорського, Терещенка і багатьох інших). Тому вибір персонажа логічний: треба авторам мертвий впливовий авіатор, що ж – міняємо кілька букв у прізвищі (як сигнал, що тут будуть вигадки) і отримуємо жертву для детективу з авіаційними декораціями. З іншого боку, «фішка» саме цих авторів – ретельно пропрацьовані історичні деталі і такий виверт наче підважує достовірність їхніх інших інформашок. Отже, загалом – добротний ретро-детектив, достойне продовження і розвиток серії

Якщо в першій книзі було зникнення балерини, то в другій - вбивство авіатора і його дружини. Спочатку здалося, що нічого незвичного немає, ну сів літак з трошки мертвим екіпажем. Але фішка в тому, що авіатор помер за 8 годин до того, як екіпаж приземлився, тобто його мертвим піднімали на борт. І тоді стало цікаво, як же то все прокрутили, коли його бачили з нареченою на руках. В цій частині теж багато п'ють і їдять, що стає якоюсь фішкою серії. Розвивається любовна лінія, у Міри з'являється ще один залицяльник, а Менчиця втішить інша дама. Автори відкривають завісу про Естер, не друкарську машинку, а жінку, на честь якої машинку названо. Сумна історія, бідний Галушко. Трохи уповільнений хід подій, в першій книзі цікавіше було вгадувати викрадача. Можливо це через мою необізнаність в усьому, що пов'язане з літаками та пілотами. Не зрозуміло, що за натяки давав Досковський і навіщо він спілкувався з Галушко, можливо, наступні книги з серії це пояснять. Книга зайде поціновувачам класики.