Це продовження книжки «Імператриця Солі та Долі». Проте самі ж історії загалом можна читати і як окремі, адже в кожній з них Чжи розповідає нову історію. Персонажем, який мігрує з книги в книгу, залишається Чжи, місією якого є збирати, зберігати та розповідати історії. Як і перша книга, тут теж маємо історію в історії. Роботи Нґі Во дуже багатошарові. Коли читаєш одну історію, то виходить, що отримуєш їх дві, а то й три. В цьому випадку ми спостерігаємо за подорожжю Чжи, його зустрічю з тигрицями — і це окрема історія, яка змушує хвилюватися за ченця, адже його життя під загрозою. А інша — це історія сапфічного кохання між дівчиною та тигрицею, яка вміла перекидатися на людину. Особисто мені більше сподобалось ця історія, бо вона була зрозумілішою, не такою метафоричною, поетичною і в ній все було більш відкрито показано. Тоді як «Імператриця солі та долі» сповнена замовчувань, символів, які треба розгадувати. Книги написані в різних стилях і тому їх сприйняття було різним. Ці дві книжки ми обговорювали на клубі від «Жоржа» і от після нього я поглянула на обидві історії під іншим кутом. Вони здались мені набагато глибшими, ніж я спочатку їх зрозуміла і відчула. Проте я не дуже перейнялась ними, тому що люблю все ж більшу прозу, де нас краще занурюють в атмосферу, світ, деталі, де все більше прописано.