По-перше, я не знаю, які планети там встали в ряд, але книга ідеально підійшла моєму настрою, тому я вважаю її прекрасною, навіть, якщо вона не є такою для інших. По-друге, це дуже магічна історія про двох поранених котяток, які побудували такі бар'єри навколо себе, що навіть Прамагія не може їх подолати, хоча й відчайдушно намагається. По-третє, так, я люблю слоубьорни, кліфхенгери й відкриті кінцівки, але ЩО ЦЕ ТАКЕ БУЛО, ГА??? Я дочитувала весь вечір не для того, щоб побачити "продовження у другій книзі". Мені потрібна ця друга книга ТЕРМІНОВО. Це були емоції, а тепер трохи деталей: Історія про Лео, який писар (?), тобто він пише чари та Ґрімма, який заклинач (?), тобто він написані чари творить. Здавалося, вони протилежні, як полюси магніта: Лео вчиться абияк, не всіє нормально творити Прамагію і попри знатне походження не мріє про кар'єру. Я б сказала, що він такий собі шалопай з душею барда (до речі він ще співає та грає на скрипці). Ґрімм же зібраний, старанний, уважний, до бістків правильний та холодний. Один одного вони, звісно, на дух не переносять, але волею долі Ґрімм кастує чари контролю на Лео, і той тепер слухається будь-якої компнди Ґрімма і не відчуває постійну потребу бути поруч. Чим вам не forced proximity? Але як то буває, я зачарована не стільки самим сюжетом, як описом почуттів. Історія йде від лиця Лео, і його біль, його почуття, надії... вони захопили мене. Чи то майстерність авторки, чи то стіни, що будував у своїй душі Лео і що будую у свої я, з одної сировини, але читалося на одному диханні. Ба більше, я вважаю світ і справді магічним та атмосферним. Тобто я не просто читала про якусь магію, я ніби відчувала її навколо. Можливо, тому що частина магії тут пов'язана з музикою, а я дуже люблю подібне поєднання і справді вважаю, що в піснях і мелодіях криється величезна сила. Теми, які будуть підійматися в книзі це: страх помилок, стоах починати заново, селфхарм (неочевидний), визнання почуттів, пошук компромісів і... напевно, впевненість у собі та довіра. Фантастичний коктейль для мого розбитого сердечка. А розбите воно, бо не витримало болю від стоаждань, на які самі сабе раз за разом прирікали ці котятка Ґрімм і Лео. Спойлерний опис про єдине, що мене трохи смутило, але що, я думаю, розкриється в другій книзі: Ті чари виявилися любовними чарами і, звісно ж, у Лео розвинулися почуття і бажання бути поруч з Ґріммом. І хоча закляття в кінці зняли, я думаю, він скоро зрозуміє, що хоча симптоми, біль і послухання пройшли, а от теплота й думки про Ґрімма нікуди не зникли. Але... чи справді то щиро його почуття, чи то все через закляття? Люди, що переживають разом пригоди, багато емоційних моментів схильні закохуватися, або відчувати щось схоже на те... родство душ... то чи справдні то почуття? Мене завжди трохи напрягає/лякає така forced proximity чи коли ще fate mates... відчувається нереальним... Але я майде впевнена, що цьому присвятять другу книгу й там почуття виявляться справжнісінькими! Скоріше б ту книгу прочитати.