Перша прочитана мною книжка американського сучасного класика Вільяма Стайрона - майстра підіймати гострі питання та обурювати американське суспільство своїми творами, настільки, що саме цю книжку у 2002 (!) намагався заборонити батьківський комітет в одному зі шкільних округів Каліфорнії. Очікування: 656 сторінок страждань Софії, яка розповідає про своє життя в концтаборі. Реальність: 656 сторінок страждань Софії, які перериваються роздумами автора про те, чому йому не щастить в сексі. Враження: неоднозначні. З одного боку, книжка точно не була тим, чого я очікувала, і сказати, що це було комфортне читання теж не можна. З іншого, книга точно не залишила мене байдужою: ти і співчуваєш героям, і вони тебе бісять одночасно; оповідач страждає сам і мучає тебе, тим що видає по одному драматичному факту з біографії головних героїв що глави, все глобально погано, віри в людей немає, #больпечаль. Читати тим, хто впевнений в своїй англійській, тому що речення довгі, сленгу багато, а жарти можуть видатися не зрозумілі не носію мови. І в цій книжці є жарти, аааа! Якщо ви морально готові до поламаних життів, ненадійних оповідачів та всесвітнього почуття провини, то ця книжка саме для вас. Читання для дощової осені, коли ми готові страждати з героями. Чи рада я, що прочитала цю книгу? - Так. Чи буду я її перечитувати? - Ні. Що почитати ще: Viktor Frankl "Man's Search for Meaning" Thomas Keneally "Schindler's Ark" Primo Levi "If This Is A Man"