Це фантастика, яка подана, як едалт, але героям 17-20 років. Не так давно 14млрд людей і власне вся Земля були знищенні маодзі та їхньою супер технологією Мудрістю. Уцілілі люди (менше 2к) ховаються на станції в космосі й живуть своєю ненависию та бажанням помсти. "Поки ми живі, ворогу варто боятися нас" —такий девіз мілітарізованої Гаеа, де кожен має служити заради блага людства. Ті хто не хочуть — зрадники. Так з дитинства думає героїня Кір, вона отримує кращі бали, постійно тренується і мріє служити людству у бойовому чи командному крилі. Але не сталося як гадалося. Історія почнеться з того, що брат Кір відправлений на смерть у загоні терористів-камікадзе, а вона відправлена у Яслі, де тільки й робитиме, що розсуватиме ноги для солдат, народжуватиме дітей, а потім вихозуватиме немовлят до поки їх не заберуть в кадетські казарми. Не о такій службі вона мріяла. Тому змовившися з генієм-мудаком, який по сумісництву єдиний відкритий квір і типу друг її брата, вона викрадає ув'язненого маодзі й тікає зі станції шукати брата, щоб виконати його завдання і врятувати від смерті. Але в процесі рожеві окуляри пропаганди Кір розбиваються і їй доводиться робити вибори, що виявляється складнішим за тупе слідування ідеології. Книга має багато шарів. Вона пронизана думками про фемінізм, про пропаганду, расизм, фашизм та вибір меншого зла. Та окрім гучних актуальних тем тут ще є справді круті основні персонажі. Чому я вважаю їх крутими? Бо я їм вірила. Їхні емоції повні й щирі, це не банальні картонні прототипи. Не моделька на яку натягнули одяг відповідного антуражу. Ні, герої тут досить продумані й різнопланові. Хоча всю книгу ми читаємо лише з точки зору Кір, нам все одно подають світобачення інших основних персонажів. Ти розумієш думки її брата Маґса, думки того генія Аві та інопланетянина Їсо. По правді, книга написана, на мою некритичну думку, дуже гарно. Мені хотілося повертатися до неї і пропри фантастичну складову з купою нових технологій я не почувалася перенавантажено. Сюжет періодично радував своєю непередбачуванністю й тримав у напрузі. Якщо вводити порівняння, то мені нагадало марвел, але з менш очевидною дігією добра й зла: тут тобі й Танос зі миттєвим знищем людства заради майбутнього, тут тобі і Доктор Стрейндж з оцінкою реальностей і Людина Павук з мультивсесвітами й Фінал з ефектом метелика. Я рекомендую прочитати тим, хто любить антиутопії скоріше навіть, а не фантастику.