Славнозвісна класика французької літератури ХІХ століття. (Хоча мені дуже дивно, що її мало хто читав) Про сюжет вам треба знати тільки, що там фігурує Есмеральда - молоденька циганка з козою Джелі, Квазімодо - страшний на вигляд, але прекрасний в душі дзвонар, і Клод Фролло - архідиякон Собору. Який він казати не буду - спойлер. ⠀ Це історія про кохання… Яке саме теж не скажу. В принципі досить з вас. Далі просто читайте. ⠀ Плюси і мінуси: ⠀ Сказати де плюс а де мінус важко. Бо для кожного по-різному. ⠀ Ви маєте знати ось що: ⠀ 1)Тут дуже-дуже багато описів. Особливо архітектури і персонажів. Це і мінус і плюс. Бо іноді їх занадто багато, але вони такі красиві! Беремо до уваги, що тодішній читач не міг зайти в гугл і подивитись на Собор. Тому треба описати так, щоб будь-хто уявив. ⠀ 2)Не мало в книзі і історичних фактів про Париж і сам Собор. Це цікаво, але особисто для мене, людини, яка ніколи не була в Париж і навіть в неті карту не відкривала - було важкувато. Плюс згадується багацько історичний постатей, тому любителям сподобається. ⠀ 3)Книга складається з 11 частин: 6 описи, факти і передісторія усіх основних героїв, 7-8 основна подія, 9-11 - розв‘язка. Не скажу, що було нудно, чи забракло подій, але на початку відчуваєш, наче тебе пошили в дурні 4) Були і дуже цікаві моменти! Особливо історія про циганку! Я сцена суду на Есмеральдою - яка ж вона іронічна! Задумуєшся, чи немає часом такого досі. ⠀ Висновок: ⠀ Мені страшенно сподобався Квазімодо! Вам не прибачилося. Саме Квазімодо! Я готова була кричати: «Де ти, мій Квазімодо? Часом дверми не помилився?». І саме завдяки йому я натягла бал книзі. ⠀ А от Есмеральда… Не розумна була дівчина. Розумію, що їй було 15, але все ж не бачити таких разючих моментів у Фебі. Згадайте хоч чому її зловили в кінці. ⠀ Загалом 9/10

"Собор Паризької Богоматері" Віктор Гюґо Перший історичний роман Гюго. Гадаю, книгу можна важати як універсальний подарунок. Роман був написаний за півроку. Як це відбувалося? Віктор взявся вивчати середньовічний Париж. Він зацікавився вікарієм головного храму міста, собору Паризької Богоматері. "Треба було встигнути вчасно, — згадувала дружина Гюґо Адель. — Він купив собі пляшку чорнила й величезну куфайку із сірої вовни, в якій тонув із голови до п'ят. Зачинив на ключ свою кімнату, щоб не піддатися спокусі вийти на вулицю, і ввійшов у свій роман, як у в'язницю. Даний твір відволіче вас повністю від зовнішнього світу. Пірнути з головою, ось що я вам раджу! Ви дізнаєтеся багато про Париж, мистецтво і стосунки. Крім того, герої твору живі. Кожен із своїм незрівнняним характером. Ооо Париж, ти такий живий і мертний, ти переживаєш важливий перехід епох, ти маєш зміцніти. І саме це нам демонструє Віктор Гюго. А ще, Собор..його описи, його життя, його душа. Гюго ніби знайомий з ним з пелюшок. Творіння людини, творіння яке дихає. Він дає притулок, і позбавляє всього. Одним словом, говорити можна багато. Але висновок один, це чудовий художній твір, який я рекомендую завжди і всім.