Рекомендую

Книжка мені сподобалась. Чому? Бо вона цікава. Події розвиваються динамічно. Створений світ доволі атмосферний – такий собі нуарно-депресивний, але жити можна. Так, світ прописаний неідеально. Так, багато плутанини. Так, герої плоскуваті. АЛЕ це мене все не бісило. Саме тому я поставила 4, а не 3. Книжка майже з першої сторінки затягує, відірватися від перипетій головної героїні важко. Та й цікаво, де ж Влад? Хто він? Чи існує він взагалі? І ось це було круто. Ось ця майстерність автора інтригувати. Мені сподобалась тематика твору. Для себе я відмітила 2 головні ідеї: адаптивність та залежність. У книзі щури заполонили ціле місто, а може, й планету. Бо вони можуть адаптуватися до усіх умов існування. От люди дуже схожі на щурів, також можуть адаптуватися. Але, на жаль, що гірші умови, то більше люди стають щурами, забуваючи про добро, емпатію, людяність. Але в той же час люди потребують любові ще більше. Адже «просто людині потрібна людина» Щось, що триматиме їх в цих нестерпних умовах. Проте іноді любов може набувати химерні форми. Коли героїв питають про Влада, вони починають розповідати свої історії, а не його. Бо Влад для них – потреба, інструмент.

З перших же речень відчувається, що це перший роман автора. Кострубаті короткі речення, поспішність, оця мова від першої особи в теперішньому часі, яка мені ну дуже не заходить. В першому діалозі стається вставка експозиції, спочатку хоч якось аргументована, а далі навалюють її в обидві кишені й просто так. І ці вставки стаються не тільки посеред діалогів, половина глав це або експозиція, або лор світу, які вибиваються з канви історії, відчуваються зайвим або ж не на своєму місці. Персонажі ну дуже дивні, м'яко кажучи. Вони не відчуваються реальними людьми, це або персонажі-функції, або оповідачі недоречної експозиції, або просто травмована людина, введена шоб її пожаліли. Жоден з героїв не відбився в пам'яті, жодного я не згадаю через тиждень. Фішечка головної героїні, шо вона така екологічна й принципова спочатку бісить, а під кінець так різко забувається, кєк просто. В харківському детективі замало Харкова, і точно замало детектива, але з постапокаліпсисом планочка тримається, шо-шо, а виписати атмосферу світу в автора вийшло непогано. Ну і читається загалом швидко та динамічно, цікаві намагання в передачу різних типів мовлення різних людей. Далі трохи спойлерів! Основна проблема сюжету, як на мене, у не важливості більшості ліній. Що був той їжак, якого спасає героїня, шо не було, це ні на що не впливає, ніяк її не розкриває. Кінцівка просто вбиває, стільки сторінок ми читали ці історії персонажів і нахіба? Вони (історії) ніяк не впливають на сюжет, а потім взагалі виявляється що всіх вбили за кадром, і ми просто витратили свій час на їх сльозливі сповіді. Типу так, далі прямим текстом проговорюється, шо це спеціально так, щоб показати, що вони розповідали про себе, а не про Влада, але ж можна було це зробити компактніше, більш збито якось, з впливом на основну історію? Я розчарований короче, мінуси суттєво переважають плюси, роман не тримається купи.