У віршах Олександра Жиго немає гучних епітетів, круто закручених метафор та вишуканих порівнянь. Стійкі класичні рими, дотриманий віршовий розмір, звичні слова. Проте, за кожним прочитаним рядком по-особливому вимальовується образ, проступає пейзаж, дощ звучить нотами, сніг пролягає чистою сторінкою, а весняні квіти проростають символом нового життя.