Збірки оповідань дідуся Кінга я зазвичай ковтаю, при сприятливих умовах та настрої запам'ятовуючи лише один-два твори, та й то, коли їх вже екранізували та є на що поглянути і з чим порівняти. Але щодо "Команди скелетів", то я вперше натрапила на збірку, де вміщено мало не роман - який, до речі, екранізовував той самий неперевершений Френк Дарабонт, який створив "Зелену милю" та "Втечу з Шоушенка", а окрім нього - аж кілька творів, які мене по-справжньому злякали, так, що було страшно перечитувати їх вдруге. От існують, наприклад, такі історії, які морально тебе вбивають на кілька хвилин. Саме це зі мною трапилось, коли я закінчила "Того, хто хоче вижити". Направду кошмарна оповідка, тут Стівен Кінг вкотре доводить, що титул Короля Жахів отримав не задарма. А формат особистого щоденника тільки додає неспокою до душі, бо голос наче лунає в твоїй голові. Чесно, не раджу читати ввечері на самоті, знаю-бо, про що кажу... "Туман" дає можливість ще раз впевнитися в тому, наскільки мінливі такі речі, як людська психіка і вміння сприймати довкілля. Опинившись у екстремальній ситуації, а до того ж і в натовпі, ти ще двадцять разів замислишся, хто тут справжні монстри: ті, що загрожують людству, чи ті, що донедавна з тобою сусідували. Про фемінізм певною мірою тут, гадаю, теж можна говорити, оскільки героїня "Весільного джазу" попри геть непоказну зовнішність вибивається у кримінальні авторитети, аби помститися за вбивство брата, посівши його місце. Перегукується з цією темою "Короткий шлях місіс Тодд" і "Нона" - в них головні героїні або зачаровують оповідача так, що він зовсім не може їм опиратися, або перетворюють його на слухняне знаряддя. Так спершу й не зрозумієш, яка доля найбільш скрутна. Згадані вище твори зачепили мене найбільше, хоча, безумовно, "Пляж", "Бабуся" та "Балада про гнучку кулю" теж заслуговують на прискіпливу увагу читача. Саме тому я впевнено могла б сказати, що саме "Команда скелетів" серед Кінгових збірок займає почесне місце "Найстрашніших оповідань, що він вигадав". Hands down. А оформлення книги, якщо чесно, мене трохи розчарувало. Вже не вперше це видавництво запихає і оповідання, і романи Кінга під обкладинку із жовтим фоном. Серйозно, це вже четверта чи п'ята книга, на чиїй палітурці білі літери ледь не розпливаються на різних відтянках жовтого. Кінгові більше личив би темно-синій, а, втім, це суто суб'єктивна думка...

«Команда скелетов» — сборник, в который вошли следующие произведения: «ТУМАН» — гроза принесла с собой густой туман, в котором поселилась смерть. «ЗДЕСЬ ТОЖЕ ВОДЯТСЯ ТИГРЫ» — о тигре в школьном туалете. «ОБЕЗЬЯНА» — смертельно опасная игрушка. «ВОЗВРАТИВШИЙСЯ КАИН» — заваленный экзамен и отцовский магнум в руке. «КОРОТКАЯ ДОРОГА МИССИС ТОДД» — дьявольский «Мерседес» цвета шампанского совершает скоростной заезд. «ДОЛГИЙ ДЖОНТ» — про особенности телепортации. «СВАДЕБНЫЙ ДЖАЗ» — местные гангстеры гуляют на свадьбе. «ЗАКЛЯТИЕ ПАРАНОИКА» — бред поэтического героя (стих). «ПЛОТ» — голодное пятно на воде. «ВСЕМОГУЩИЙ ТЕКСТ-ПРОЦЕССОР» — изменить все в один клик. «ЧЕЛОВЕК, КОТОРЫЙ НЕ ПОЖИМАЛ РУК» — смертельное рукопожатие. «ПЛЯЖ» — бесконечная вереница дюн. «ОТРАЖЕНИЕ» — дурная слава зеркала. «НОНА» — роковая встреча и истинная любовь безумца. «ОУЭНУ» — отец провожает сына а школу (стих). «ТОТ, КТО ХОЧЕТ ВЫЖИТЬ» — желание выжить на необитаемом острове. «ГРУЗОВИК ДЯДИ ОТТО» — месть машины за распроданные шины. «УТРЕННЯЯ ДОСТАВКА (МОЛОЧНИК #1) — проделки развозчика Спайка. «БОЛЬШИЕ КОЛЕСА: ЗАБАВЫ ПАРНЕЙ ИЗ ПРАЧЕЧНОЙ (МОЛОЧНИК #2) — Роки и Лео идут в отрыв. «БАБУЛЯ» — смерть старой колдуньи. «БАЛЛАДА О ГИБКОЙ ПУЛЕ» — безумие, подобное "гибкой пуле". «ПРОТОКА» — в первый и в последний раз девяностопятилетняя Стелла пересекает протоку между ее островом и материком. Еще один сборник Стивена Кинга прочитан: из 22-х произведений какие-то понравилось больше, какие-то меньше, а что-то не зацепило. Больше всего порадовала «Баллада о гибкой пуле», но с ней уже ранее была знакома благодаря сборнику «Секретные окна». Достаточно хорош в жанре ужасы рассказ «Плот» — было напряженно и жутко. В «Протоке» сэй Кинг вновь блеснул своим мастерством писать об маленьких городках — это прекрасно. Так же пришлись по душе «Долгий Джонт» (неплохой научно-фантастический рассказ), «Свадебный джаз», «Короткая дорога миссис Тодд» , «Всемогущий текст-процессор» (правда финал удивил, не похоже на Кинга), «Нона», «Тот, кто хочет выжить», «Бабуля». А вот рассказ «Обезьяна» чем-то напомнил «Щелкуна» из сборника «Ночные кошмары и фантастические видения», и первый мне больше пришелся по вкусу. Многого ожидала от повести «Туман», которая является классическим хоррором и своего рода визиткой Стивена Кинга. Но нет, эта история вгоняла меня в скуку. Равнодушными оставили рассказы «Здесь тоже водятся тигры», «Возвратившийся Каин», «Заклятие параноика» и «Оуэну» (все же поэзия не является сильной стороной Кинга), «Человек, который не пожимал рук», «Пляж», «Отражение», «Грузовик дяди Отто». Немного не поняла фишки «Утренней доставки» и «Больших колес»: произведения взаимосвязаны, но сюжеты какие-то незавершенные. В целом же осталась довольна прочитанным — хороший сборник малой прозы от Мастера.