У оповіданні "Сім‘я дикої качки" українського письменника Євгена Гуцала, який написав багато гарних оповідань для дітей, порушується багато важливих проблем. Адже ще з дитинства ми починаємо пізнавати цей світ, вчимося жити в ньому правильно наскільки це можливо, жити в гармонії з природою. Головні герої оповідання - Юрко та Тося, які потрапивши в одну й ту саму ситуацію, ведуть себе зовсім по-різному. Юрка не турбує природа, він не цінує її.Тося ж навпаки. Повертаючись лісом додому, вони помічають в кущах дуку качку з каченятами. Юрко забирає в качки каченят. Тося намагається його зупинити, але марно. Пташенята не приживаються вдома у Юрка і майже гинуть.Тоді Тося намагається їх врятувати, але на жаль їй це не вдається. Начебто сюжет простий, але в ньому так багато змісту! Оповідання вчить нас, що не треба втручатися в живу природу. Потрібно зберігати людяність і не робити необдуманих вчинків. Адже часто скоєне уже неможливо змінити... Розповідь доволі таки сумна і залишая на душі глибоку рану. Проте вчить нас любити, оцінувати, оберігати природу.

Євген Гуцало написав багато творів, але найбільше закарбувалось в пам’яті це невелике оповідання. Чудовий твір письменника, своєрідне відтворення взаємодії з природою. Автор показує, що зламати гілку, зірвати квітку, знехтувати материнськими почуттями чи завдати глибокої рани сім’ї – простіше простого. Проте відновити все, повернути назад - не так і легко… У оповіданні є два головних героя – Юрко та Тося. Двоє друзів, але вони такі різні: Юрко, хлопчик з міста, не розуміє, що все в природі пов’язано, і не можна розривати цей ланцюг. Тося, сільська дівчина, думає кардинально інакше. Якщо Юрко, безжалісно забирає пташенят у їх мами, то Тося, попри все, намагається їх врятувати. Прикладом цих двох дітей, автор намагається виховати любов до природи, бережливе ставлення до всього, що нас оточує. А ще закликає бути людяними, милосердними, бо якраз у ставленні до оточуючого середовища відкривається сутність людини. Лише той, у кого добре серце, ніколи не зламає квітку обабіч дороги, не кине камінь у цуценя, не стане стріляти в птаха з рогатки… Вважаю, що подібні історії треба читати дітям з самого малечку, і якнайчастіше! Щоб вони розуміли, що треба берегти та шанувати природу, бо власне вони є частиною цієї самої природи.

«Любіть природу, бережіть її, і вона вам віддячить,» - це перше, що я подумала, прочитавши твір Євгена Гуцала. «Сім’я дикої качки» - повчальна розповідь, яку варто прочитати всім – від малого до велика. Неймовірно, як така невелика оповідка може бути наскільки цікавою та корисною. Скажу так, я обов’язково дам цю книжку прочитати своїм дітям. Треба виховувати з малечку любов до природи, бо жартуючи, як Юрко з беззахисними каченятами, ми можемо наробити багато речей, за які пошкодуємо… Головне, щоб не було пізно. Сюжет історії класичний. Два головних героя, з двох різних світів. Тося – звичайна сільська дівчинка, яка виросла серед природи, її дарів та краси. Юрко – міський хлопчисько, який думав лише про себе. Для нього природа – це проста розвага, не більше. Історія в чомусь трагічна, в чомусь жорстока. Найбільше мені було шкода маленьких невинних каченят, які через хвастощі та егоїзм якогось малого (вибачте) негідника були забрані від рідної мами і ледве не померли в неволі. Хоча, я так і не зрозуміла до кінця, що з ними сталось (тут автор дає волю читацькій фантазії). Після прочитання, висновок у мене такий: думайте про наслідки! Юрко точно не думав, тому і втратив повагу і довіру оточуючих.