Перш ніж висловити своє враження про книгу хочу зробити декілька уточнень. По-перше, я не знайомий із багатою творчістю автора, але оскільки книга є певною "сумою" його творчості, то вирішив прочитати саме її. По-друге, я не "професійний" філософ, а тому моя думка про прочитане буде вкрай узагальнюючою, я не буду цитувати автора, та зав'язувати суперечку з ним. По-третє, на відміну від автора, я свідомий християнин, що, можливо, є приводом сприймати мою точку зору надто суб'єктивною. Отож усю "філософію" автора дуже влучно передає назва українського видання книги: "Маніфест насолоди" - насолода понад усе! На сторінках книги автор сам зізнається, що його філософія витікає з його життя. Автор розповідає вкрай жалісну історію свого дитинства - дитинства проведеного у католицькій школі-інтернат, без любові батьків, та у колі "садомазохістів" ченців. Отримавши "негативний" дитячий життєвий досвід, подосрослішавши, автор відкрив для себе цілющу сили "життя" й "насолоди". Жити отримуючи від життя максимум насолоди, от квінтесенція філософського вчення автора. Проте усвідомлюючи християнський етос Європи автор все-таки обмежує свою свободу "любов'ю" до ближнього. Тобто насолоду від життя потрібно отримувати так, щоб не наносити біль іншим - усе у найкращих західних традиціях толерантності. Ось, власне кажучи, про це і йдеться у книзі. Немає нічого окрім життя, що рано чи пізно закінчиться, моменту - тут і тепер, та моєї "любові" до життя і насолоди, яку я, заради іншого, все ж повинен обмежувати. Як на мене, автор так і не зрозумів Християнства, напевно, через дійсно трагічний дитячий досвід, що був привнесений у його життя "християнами", а тому уся його філософія, у дусі традицій західного волелюбства, є "філософією протиставлення" Християнству.