З цієї книги вдасться дізнатися багато нового про один з символів сучасного українського опору російській окупації - полонену льотчицю Надію Савченко. Книга дуже щира, авторка відверта, інколи навіть надміру. Окремі акценти (йдеться про деякі шкідливі звички, що притаманні героїні, одну з перших робіт, ставлення до якої не може бути однозначно схвальним, дещо зарізкі відгуки щодо окремих співслужбовців, невеличкий пієтет на адресу деяких «ополченців», що в скрутну хвилину показово демонстрували прояви невеличкого співчуття) можна запросто вирвати з контексту твору та задіяти в рамках російської пропаганди, паплюжачи вітчизняних героїв. На окрему увагу заслуговує фрагмент, де йдеться про перебування Надії в Іраку, в рамках миротворчої місії. Тут подано інформацію відверто викривального характеру, що добряче шокує та пригнічує. Спасибі цій дівчині, що зважилася оприлюднити всі ті факти. Ця книга – свідчення очевидця. Дівчина, спираючись на власний досвід несення служби в лавах Збройних Сил України, ділиться з нами глибоко наболілим, мовить про те, як свідомо нищили нашу армію, готуючись здати країну без бою. Цікавими є окремі біографічні відомості. Зворушує, з якою теплотою вона відгукується про рідних. Цікаво було дізнатися чому мати вирішила наректи її саме Надією. У виданні також наведено детальний щоденник поневірянь Савченко в полоні.