Не мог даже подумать, что очередной детектив (которых в моей читательской биографии уже сотни) мне так понравится. Книга завораживает легкостью текста, превращая обычный процесс чтения в отличный отдых от всех окружающих проблем. Тем более, что по сюжету видишь, что у персонажей-то этих проблем- хлопот куда больше чем у тебя. События «Шикарне життя…» происходят далеко за пределами Украины, в одном из небольших, но, как и вся «Старая Европа», уютных городков Германии, где царит атмосфера покоя и разнеженной богатой жизни. Стать частью «этого рая земного» попыталась и главная героиня - Зоя, молодая украинка, которая прибыла в Германию по одной из программ обмена на работу - ухаживать за маленьким мальчишкой в семье Мангейм-Грубер... Казалось, чего здесь необычного? Но, тут началось - убийства, семейные тайны, любовники-любовницы, подозрения… Ложные доказательства, теории, предположения, снова убийства, скандалы и ... смех, много-много смеха. Да-да! Так, как это не суровый детектив с мрачным настроением, а произведение ироническое. Автор смогла мастерски совместить закрученный детективный сюжет с отборным и таким точным, удачным юмором. Отдельный респект Наталке Доляк за проведенную работу! Смеялся от души))) Очень интересными показались герои книги, каждый такой самобытный, необычный, со своими бзиками. В доме немецких аристократов Зоя Кирпач знакомится с интернациональной прислугой - хорватской кухаркой Ведраной, а еще польским учителем (гей-эстет, а может, и не гей, с галстуком-бабочкой на шее и партитурой в портфеле), русской уборщицей (с графским титулом, а может, просто фамилией Романова и тарелками в руках). Ну, и другими персонажами, наблюдать за которыми очень интересно. Что касается убийств, то описаны они изысканно, без лишней крови и страшных сцен насилия. Мне такое импонирует. Да и те, кто в сюжете отправляется в мир иной - герои не совсем положительные, потому их легко отпускаешь, не побиваешься по ним. Я вычислил личность преступника, как только персонаж появился в тексте, но это произошло не потому, что «все так очевидно», а только потому, что если бы детектив писал я, то тоже выбрал бы этого героя (или героиню, чтобы без спойлеров) в качестве убийцы. Не сомневаюсь: «Шикарне життя у Вупперталі» подарит любителю книг приятные читательские впечатления, отличный юмор и запутанное детективное расследование.

В Україні детективна проза розвивається за принципом наздоганяння поїзда, який уже давно поїхав. Кількість авторів не надто велика, та й вони часто-густо у детективах тільки "пробують свої сили" як у одному із цілої низки жанрів, у яких можна попрацювати. Є, звісно, метри гостросюжетної прози, але навіть вони не в змозі задовольнити всі примхливі читацькі смаки. До когорти авторів (чи ба авторок) детективів нещодавно долучилася й письменниця Наталка Доляк зі своєю книгою "Шикарне життя у Вупперталі". Особисто я читаю дуже багато детективів і більшість вітчизняних авторів уже не дивують мене своїми текстами, але тільки не цього разу. Книга зачаровує своєю легкістю, читання перетворюється на відпочинок від усіх довколишніх проблем, а особливо розуміючи, що в персонажів проблем-клопотів куди більше ніж у тебе. Події "Шикарного життя..." відбуваються далеко за межами України, в одному з невеличких, але як і вся "Стара Європа", а зокрема Німеччина, затишних містечок, де панує власна атмосфера спокою й розніженого заможного життя. Стати частиною "цього раю земного" спробувала й головна героїня - Зоя, молода українка, яка прибула за однією з програм обміну й отримала обов'язок доглядати малого хлопчиська в родині Мангайм-Груберів... і тут почалося - вбивства, сімейні таємниці, коханці-коханки, підозри, хибні докази, теорії, припущення, знову вбивства, скандали і... сміх, багато-багато сміху. А як же ж без кохання, воно мусить бути (і є), навіть в історіях з убивствами. Це справжнісінький іронічний детектив, але аж ніяк не другосортний. Авторка спромоглася майстерно поєднати закручений детективний сюжет із добірним і влучним гумором. Не кожному вдається розсмішити читача, а тим більше розсмішити його детективом, але Наталці Доляк це більш ніж вдалося. "Шикарне життя у Вупперталі" подарує вам приємні читацькі враження, відмінний гумор і заплутане детективне розслідування.

Є книжки для навчання, для пізнання, для вдумливого та повільного читання, а є такі книжки, які допомагають читачу «відпочити», не напружують його мозок. Їх ще називають «книгами для відпустки». Українські читачі отримали свого автора таких книжок. Знайомтеся, Наталка Доляк. Раніше письменниця, у своїх творах, зверталась до більш серйозних тем. Але й на цьому новому терені вона не загубила свого письменницького хисту. В книзі «Шикарне життя у Вупперталі» (який є детективом) розповідь ведеться від українки Зої, яка за програмою обміну студентами AU PAIR (о-пер), потрапляє в німецьке містечко Вупперталь в заможну родину, вихователькою малого Курта… В маєтку хазяїв трапляються дивні речі. Буде не одна смерть, та не одна загадка… Не вдаючись в подробиці можна сказати, що буде цікаво. Оповідь ведеться, начебто, в вигляді щоденника Зої, яка описує все, що відбувається в оселі. Не зважаючи на те, що відбуваються злочини і є небіжчики, читач не відчуває «готичного» настрою, й неодноразово буде посміхатися, а то й реготати. Загалом, твір має привернути увагу жіночої аудиторії, але це не значить, що це «жіноче чтиво». Книга виконана в покет-буківському варіанті. Мала за розміром й не важка. Навмисне для подорожуючих. Ця книжка в видавництві КМ-букс вийшла в серії «Український детектив».