Шантарам
Бумажная книга | Код товара 704139
Yakaboo 5/5
Автор
Грегори Дэвид Робертс
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
2003
Количество страниц
800
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
84x108/32 (130х200 мм)

Все о книге Шантарам

Грегорі Девід Робертс, як і герой його роману, багато років був поза законом. Учинивши серію грабунків, він опинився в австралійській в’язниці, де мав провести де’ятнадцять років. Але у 1980-му він утік і наступні десять років бурлакував — у Новій Зеландії, Азії, Африці та Європі. Проте більшість часу він провів у Бомбеї, де облаштував безплатну лікарню для бідноти, а ще підробляв і фальшивомонетником, і контрабандистом, і торгівцем зброєю. Коли ж його нарешті схопили в Німеччині та знову посадили, він скористався цим для того, щоб написати роман "Шантарам".
Характеристики
Автор
Грегори Дэвид Робертс
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
2003
Количество страниц
800
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
84x108/32 (130х200 мм)
Рецензии
  •  
    "Із власного гіркого досвіду я знав, що, намагаючись що-небудь поправити, ми своїми лише посилюємо зло" 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Про цю книгу я дізналася від знайомих, котрі дуже її хвалили, і у книгарнях вона мені потрапляла на очі. Проте перед прочитанням я навіть не дивилася рецензій, і дуже рада цьому. Чомусь, мало хто оцінює "Шантарам" за те, що хотів автор донести до читачів, бо частина оглядів цієї книги полягає у критиці штучного сюжету.
    Особисто для мене "Шантарам" - скарбниця мудрості. Грегорі Девід Робертс, мабуть, і не робив із цього роману пригодницький, хоч саме так його і називають. Всі ці, на перший погляд, захоплюючі пригоди не зовсім відносять його до саме такого жанру літератури. Як на мене, Робертс хотів показати те, як людина може робити висновки із того, що остається у її житті, а також, як можна вийти із критичної чи безвихідних ситуації із найменшими втратами, а то й більше - переможцем! Одним словом - книга варта часу, витраченого на читання.
    Наведу декілька цитат, що закарбувалися у пам'яті після прочитання:
    "Із власного гіркого досвіду я знав, що, намагаючись що-небудь поправити, ми своїми лише посилюємо зло" - мені здається, що це і є основною думкою, що супроводжує головного героя впродовж книги. Він ніби і перечить собі, бо ж продовжує робити добро для очищення власної душі. Можливо, це дещо і виглядає як вихваляння із власної усвідомленості і розкаяння, але дивлячись на те, як Лін (одне із імен головного героя) обходиться малим і не розкошує навіть маючи на це можливості, то припущення щодо авторського самолюбування розвіюється.
    Іще раз Лін підтверджує, що думку про те, що все у світі іде своєю дорогою, тому і не потрібно втручатися у це, бо можна лиш на шкодити (історія про мишку у тюремній камері).
    Ще "Шантарам" відкриває зовсім інший бік Індії: занедбаний, бідний і брудний. Люди, котрі живуть за межею бідності, не втрачають віри у доброту оточення, і крім того готові піти на все, аби допомогти. Прабакер, котрий став добрим другом Ліна, найяскравіший приклад цього.
    І бруд у цій книзі не буквальний, бо люди, котрі жили у нетрищах, були морально чистішими будь-яких багатіїв.
    Бруд світових проблем тут панує над людиною: нечесна політика, дім розпусти мадам Жу, банди "чесних" і "нечесних" мафіозі, бійки і багато смертей.
    Але незважаючи на це, жителі Індії звиклись із цим і ведуть нормальний спосіб життя. "До колон, так само і до стін, було прикріплено безліч дзеркал, що служили додатковою перевагою закладу, даючи відвідувачам можливість крадькома чи навіть і відкрито спостерігати за іншими гостями... Але найвидатнішою оздобою "Леопольда" (ресторан у Колабі, де зупинився Лін) могли милуватися лише його найнепомітніші служники: коли ресторан зачинявся і прибиральники відсовували убік усі меблі, перед очима поставали прегарні шестикутні кахлі, що, немов проміння, розходилися від сяйливого осереддя на підлозі, відтворюючи складний візерунок, що ним часто оздоблюють долівку в північних індійських палацах. І ця пишнота була змарнована - відвідувачі милувалися тільки власними віддзеркаленнями, а бачили її лише босоногі прибиральники, вбогі і скромні міські трудівники."
    І про вбивство вже у Хадербгая (очільника "чесних" мафіозі) була слушна думка, яка полягала у тому, що вбивство людини людиною заборонений Біблією чи Кораном, чи будь-яким іншим святим писанням, бо є початком кінця. На підтвердження своїх слів Хадербгай ставив два питання. "Перше: що станеться,якщо всі робитиму те ж саме? Друге: чи буде це сприяти тенденції до ускладнення, може, перешкоджатиме їй?".
    Єдине, чого не робив Лін, навіть беручи участь у злочинній банді - не вбивав людей. І все, про що Лін думав - про вагу добра і зла у житті. І, як на мене, то добро у цій книзі перемогло.
    Але яким би не був "своїм" у Індії і у колі мафіозі Лін, він все ж добре розумів, що для нього ця справа це засіб досягнення справедливості у світі і очищення себе від бруду злочинів. Він все ж був чужаком, який знав, що кардинально нічого не змінить у світі, проте намагався.
  •  
    Неймовірне життя, котре лягло в ще більш захоплюючу історію! 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Прочитавши біографію автора, і сюжет самої книги, відразу зацівавився нею. В Ґреґорі Девіда Робертса було надзвичайне життя, у всіх сенсах цього слова. Втікши з в'язниці в Австралії він 10 років переховувався в Індії і навколишніх країнах. Життя занесло його до мафіозної структури, в котрій він пробув тривалий термін. Сам автор виробляв неймовірні речі, починаючи від подорожі в Німеччину по підробним документам, де він створив рок групу, в той час, коли його розшукує весь цивілізований світ, і аж до виходу з мафії в Індії. Але врешті-решт всі злочинці ловляться, винятком не став і Ґреґорі Девід Робертс. Пережите ним надзвичайно насичене життя і лягло в книгу "Шантарам". Хоча книга в дечому і є автобіографічною, проте далеко не повністю. А за сам стиль автора багато критикують. Взявши імена реальних людей він перекрутив на свій лад їхні характери і поведінку. Де починається реальне життя, і де закінчується вигадка знає мабуть лише сам Ґреґорі Роберт, проте історія вийшла доволі цікава, я б сказав навіть захоплива. Написана в ув'язненні вона наповнена п'янким ароматом свободи. На відміну від другої частини тут менше пустих балачок, більше пригод і драйву! І Карла, головна героїня, тут ще не така набридлива, бундючна як в продовжені.

    Тож якщо вам цікаві мафіозні розбірки, розбірки в стилі Індіїської мафії, всеможливі пригоди в Індії, і навіть війна в Афганістані, однозначно рекомендую!


Купить - Шантарам
Шантарам
210 грн
Есть в наличии
 
Информация об авторе
Грегори Дэвид Робертс
Грегори Дэвид Робертс

Грегори Дэвид Робертс родился в июне 1952 года в Мельбурне, Австралия. До того, как стать писателем и потрясти весь мир автобиографичным бестселлером "Шантарам", Грегори довелось пройти тернистый путь, на котором были наркотики, преступления и тюрьма. Все началось с того, что Робертс развелся с женой, и та лишила его родительской опеки над их единственной дочерью. Затянувшаяся деп...

Подробнее

Рецензии Шантарам

5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    "Із власного гіркого досвіду я знав, що, намагаючись що-небудь поправити, ми своїми лише посилюємо зло" 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Про цю книгу я дізналася від знайомих, котрі дуже її хвалили, і у книгарнях вона мені потрапляла на очі. Проте перед прочитанням я навіть не дивилася рецензій, і дуже рада цьому. Чомусь, мало хто оцінює "Шантарам" за те, що хотів автор донести до читачів, бо частина оглядів цієї книги полягає у критиці штучного сюжету.
    Особисто для мене "Шантарам" - скарбниця мудрості. Грегорі Девід Робертс, мабуть, і не робив із цього роману пригодницький, хоч саме так його і називають. Всі ці, на перший погляд, захоплюючі пригоди не зовсім відносять його до саме такого жанру літератури. Як на мене, Робертс хотів показати те, як людина може робити висновки із того, що остається у її житті, а також, як можна вийти із критичної чи безвихідних ситуації із найменшими втратами, а то й більше - переможцем! Одним словом - книга варта часу, витраченого на читання.
    Наведу декілька цитат, що закарбувалися у пам'яті після прочитання:
    "Із власного гіркого досвіду я знав, що, намагаючись що-небудь поправити, ми своїми лише посилюємо зло" - мені здається, що це і є основною думкою, що супроводжує головного героя впродовж книги. Він ніби і перечить собі, бо ж продовжує робити добро для очищення власної душі. Можливо, це дещо і виглядає як вихваляння із власної усвідомленості і розкаяння, але дивлячись на те, як Лін (одне із імен головного героя) обходиться малим і не розкошує навіть маючи на це можливості, то припущення щодо авторського самолюбування розвіюється.
    Іще раз Лін підтверджує, що думку про те, що все у світі іде своєю дорогою, тому і не потрібно втручатися у це, бо можна лиш на шкодити (історія про мишку у тюремній камері).
    Ще "Шантарам" відкриває зовсім інший бік Індії: занедбаний, бідний і брудний. Люди, котрі живуть за межею бідності, не втрачають віри у доброту оточення, і крім того готові піти на все, аби допомогти. Прабакер, котрий став добрим другом Ліна, найяскравіший приклад цього.
    І бруд у цій книзі не буквальний, бо люди, котрі жили у нетрищах, були морально чистішими будь-яких багатіїв.
    Бруд світових проблем тут панує над людиною: нечесна політика, дім розпусти мадам Жу, банди "чесних" і "нечесних" мафіозі, бійки і багато смертей.
    Але незважаючи на це, жителі Індії звиклись із цим і ведуть нормальний спосіб життя. "До колон, так само і до стін, було прикріплено безліч дзеркал, що служили додатковою перевагою закладу, даючи відвідувачам можливість крадькома чи навіть і відкрито спостерігати за іншими гостями... Але найвидатнішою оздобою "Леопольда" (ресторан у Колабі, де зупинився Лін) могли милуватися лише його найнепомітніші служники: коли ресторан зачинявся і прибиральники відсовували убік усі меблі, перед очима поставали прегарні шестикутні кахлі, що, немов проміння, розходилися від сяйливого осереддя на підлозі, відтворюючи складний візерунок, що ним часто оздоблюють долівку в північних індійських палацах. І ця пишнота була змарнована - відвідувачі милувалися тільки власними віддзеркаленнями, а бачили її лише босоногі прибиральники, вбогі і скромні міські трудівники."
    І про вбивство вже у Хадербгая (очільника "чесних" мафіозі) була слушна думка, яка полягала у тому, що вбивство людини людиною заборонений Біблією чи Кораном, чи будь-яким іншим святим писанням, бо є початком кінця. На підтвердження своїх слів Хадербгай ставив два питання. "Перше: що станеться,якщо всі робитиму те ж саме? Друге: чи буде це сприяти тенденції до ускладнення, може, перешкоджатиме їй?".
    Єдине, чого не робив Лін, навіть беручи участь у злочинній банді - не вбивав людей. І все, про що Лін думав - про вагу добра і зла у житті. І, як на мене, то добро у цій книзі перемогло.
    Але яким би не був "своїм" у Індії і у колі мафіозі Лін, він все ж добре розумів, що для нього ця справа це засіб досягнення справедливості у світі і очищення себе від бруду злочинів. Він все ж був чужаком, який знав, що кардинально нічого не змінить у світі, проте намагався.
  •  
    Неймовірне життя, котре лягло в ще більш захоплюючу історію! 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Прочитавши біографію автора, і сюжет самої книги, відразу зацівавився нею. В Ґреґорі Девіда Робертса було надзвичайне життя, у всіх сенсах цього слова. Втікши з в'язниці в Австралії він 10 років переховувався в Індії і навколишніх країнах. Життя занесло його до мафіозної структури, в котрій він пробув тривалий термін. Сам автор виробляв неймовірні речі, починаючи від подорожі в Німеччину по підробним документам, де він створив рок групу, в той час, коли його розшукує весь цивілізований світ, і аж до виходу з мафії в Індії. Але врешті-решт всі злочинці ловляться, винятком не став і Ґреґорі Девід Робертс. Пережите ним надзвичайно насичене життя і лягло в книгу "Шантарам". Хоча книга в дечому і є автобіографічною, проте далеко не повністю. А за сам стиль автора багато критикують. Взявши імена реальних людей він перекрутив на свій лад їхні характери і поведінку. Де починається реальне життя, і де закінчується вигадка знає мабуть лише сам Ґреґорі Роберт, проте історія вийшла доволі цікава, я б сказав навіть захоплива. Написана в ув'язненні вона наповнена п'янким ароматом свободи. На відміну від другої частини тут менше пустих балачок, більше пригод і драйву! І Карла, головна героїня, тут ще не така набридлива, бундючна як в продовжені.

    Тож якщо вам цікаві мафіозні розбірки, розбірки в стилі Індіїської мафії, всеможливі пригоди в Індії, і навіть війна в Афганістані, однозначно рекомендую!


  •  
    Людина повинна любити свого ведмедя або як полюбити Індію, навіть не доїхавши туди 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    У цій книзі насправді є все: пригоди, гумор, сльозоточиві моменти, кримінальні авторитети, філософські бесіди, напружений і непередбачений сюжет. Воно й не дивно: все-таки 800 сторінок. Однак, попри страхітливу товщину, книга читається легко і затягує до кінця розділу, частини, зрештою до ночі (це не та література, яку варто читати в перервах між іншими важливими заняттями :). Автор вміє заінтригувати не на жарт!

    Однак основна заслуга "Шантараму" не в цьому. Цей Magnum opus дозволяє пізнати краєчок світу (а саме Індію) у всій її дивовижній різноманітності, не встаючи з дивана. Власне тому частина до війни в Афганістані особисто мені подобається більше і саме у ній так органічно "з журбою радість обнялись". Звісно, любителям гострих відчуттів, чвар між злочинними організаціями припадуть до душі якраз останні розділи книжки (кажу ж, вона універсальна і кожен знайде у ній щось своє) Проте мене глибоко вразило не туристичне, а глибоко внутрішнє зображення індійців як нації серця - з усіма нетрищами, антисанітарією та тиснявою. Саме після "Шантараму" починаєш усвідомлювати, що цинічно застосовувати європейські мірки до цього цілком особливого народу, у якого просто інші пріоритети - при чому аж ніяк не гірші від якихось інших. Тепло, любов, багатогранність у зображенні своїх друзів, добрих знайомих чи навіть випадкових перехожих - це те, що робить ці 800 сторінок цілком вартими витраченого часу.

    Висновок такий: хоч моментами книга "провисає" (це лиш особиста думка), але кожен у ній знайде щось для себе. Беручи до уваги, що більшість описаних подій мають біографічну складову, книга захоплює ще більше, і навіть навколишня рутина починає набирати яскравих барв! Тому, попри те, що деякі моменти хотілось проскочити (особливо не завжди доречні метафізичні розмисли не цілком притаманним такому типу персонажів (через що видавались дещо штучними), післясмак лише найкращий!
  •  
    Раджу!
    Грегорі Девід Робертс "Шантарам"
    Років чотири тому на одному батьківському форумі у книжковому блозі було колективне читання цієї книги з планами подальшого обговорення. Її рекомендувало дуже багато людей, вона стала явним лідером читацького голосування. Сказати, що я приступила до неї дуже оптимістично-це нічого не сказати. Але я зав"язла, як у болоті, абзац за абзацом я три тижні (саме стільки відводилося правилами форуму на прочитання) долала книжку і подолала її аж до сторінки 40+. Я здалася. Чесно призналася, що не змогла осилити.
    Чому через стільки років я до неї взялася знову? Та вона переслідувала мене! Вискакувала рекламою, попадалася назвою улюбленої книги, дивилася з вітрин та полиць книгарень і навіть, о богі, сиділа на газетній розкладці у продуктовому магазині. Довелося дати їй другий шанс...
    Книгу я не купувала, а раптом знову не піде і викину 200 грн лише за 40 сторінок. І до читання я приступила теж кучеряво. Пам"ятаючи, як засинала попереднього разу, я вирішила обдурити себе і почати слухати аудіокнигу російською. І от зловила себе на тому, що нічого не роблю, а просто слухаю... Далі я взяла до рук паперову і пропала...
    Я не шукала тут прихованих змістів, я просто жила. Напевно, мені потрібні були ці кілька років, щоб відчути книгу. Інколи буває так, що втілюєшся у якогось одного героя, а тут я ніби розмножилася. Трохи згодом я зрозуміла, що читаючи, "озвучую" героїв тими голосами, які були в аудіокнизі. Може саме тому мені вдалося максимально приміряти на себе переживання усіх.
    Це було круто.
    Я вже відпочила, передумала і допереживала і готова читати "Тінь гори".
  •  
    Шантарам
    Це була така дивовижна подорож! Це частина автобіографії та частина художньої літератури, як заявив автор. Закінчивши книгу, я заглибилася у старі інтерв’ю та інше, щоб з’ясувати, наскільки це фактично та вигадка. Він сказав, що основні події базуються на реальній історії, тоді як персонажі являють собою об'єднання різних особистостей. У будь-якому випадку, може бути важко визначити довіру, але одне, що я можу сказати напевно, це красива і добре написана історія.
    Написання роману абсолютно заворожує і зворушливо. Він фіксує всі найдрібніші тонкощі в жестах, мові, цінностях індійської культури, сприйнятих з точки зору іноземця. Насправді ми бачимо, як головний герой переживає трохи культурного шоку на початку, і бачимо, як він приходить до його розуміння та асиміляції. Крім того, описи міста та подій настільки яскраві та барвисті, що мене захопило.
    Герої історії почуваються такими реальними та вразливими. Я побачила їх такими цікавими по-своєму, більшість з них були іммігрантами зі своїми причинами шукати притулку в іншому місці. Це відбувається на величезному просторі Бомбею, де ми дізнаємось про багатьох людей у ​​нетрях, а також про бандитів у мафії. Мені сподобалася взаємодія головного героя з радою мафії, особливо босом. Було цікаво дізнатись більше про те, як мафія діє на різних рівнях у місті.

    Раджу прочитати цю книгу кожному!
  •  
    Для тих, хто хоч раз вже її закинув
    Це одна і п’ять зірок одночасно. Ти чи ненавидиш цю історію, чи вона приносить тобі надзвичайні відчуття. Розумію обурення тих, хто поставив їй одиницю та дивується з усіх хвалебних відгуків. Поставити трійку і бути “максимально об’єктивним”? Так не працює. Тому це 5 і напучення зробити свій власний висновок. Проте будьте готові, що у вас може виникнути бажання викинути книгу з вікна чи спалити її, якщо ви не вибачите їй всі огріхи.

    Це моя друга спроба прочитати Шантарам, бо першого разу я теж не міг зрозуміти всього хайпу навколо неї. Вона величезна — 800 сторінок з маленьким шрифтом, — та тягуча й нединамічна, але напрочуд швидко читається. В ній є речі, які можуть дратувати чи викликати нудоту: перенасичення неправдоподібно пишними та перевантаженими описами й метафорами, напрочуд добрими та люблячими злодюжками й гангстерами, і неспинною філософією з кожного кутка. Взагалі дивно, як затяті вбивці тут висвітлюються тільки з позитивної сторони. Я виправдовую це тим, що автор дійсно любив всіх цих людей і не хотів писати про них погане, включно з ситуаціями, коли вони позбавляються трупів.

    Якщо відкинути все це вбік, то книга точно зможе подарувати багато почуттів та тем для роздумів, навіть якщо вона не “написана” на ту п’ять, як це можуть зробити інші письменники. Хоча відрізнити, де закінчується правда і починається вигадка неможливо. Про неї можна годинами говорити, сварити та захоплюватись — я лише хотів зазначити деякі речі, які можуть відштовхнути, але які все ж можна толерувати й прийняти. Не дарма вона має такі відгуки та таку їх кількість. Просто забудьте про неї на якийсь час і спробуйте знову потім.

    Тигролови — хто хочете чогось схожого, але українського. Це якщо з якоїсь причини ще не знаєте, вже забули або пропустили.
 
Характеристики Шантарам
Автор
Грегори Дэвид Робертс
Издательство
КМ-БУКС
Язык
Украинский
Год издания
2016
Год первого издания
2003
Количество страниц
800
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
84x108/32 (130х200 мм)
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
ISBN
978-617-7409-51-8
Вес
880 гр.
Тип
Бумажная
Литература стран мира
Литература Англии, Австралии и Новой Зеландии
Литература по периодам
Современная литература
 

Об авторе Шантарам