Кожна книга Галини Пагутяк - непересічне явище в сучасній українській літературі. Ця - не виняток. Інколи авторка відходить від традиційної форми прози, як в даному випадку. Книгу я купив з двох причин: 1) знаю, що її твори варті прочитання; 2) там було дещо і про моє рідне селище. Отже, можу сказати наперед усім: я розчарованим не виявився точно! Пише Галина Василівна більш, ніж правдиво, надзвичайно відверто. Її думки злободенні, а застороги, які я помітив, як то кажуть, "між рядків", часто гострі, спрямовані до кожного читача, до його дрімаючого сумління. "Зупиніться, гляньте, куди йдете, отямтеся!"- я почув її. Дуже шкода, що далеко не в усіх є ця книга... До речі, опісля я переглянув інтерв’ю з презентації книги. Голос авторки тоненький, надзвичайно лагідний. Можливо, це не має прямого відношення до книги, але я ніколи не подумав би, що така жінка може писати такі тексти. От вона, сила письменницького Слова! Особливістю творів Галини Пагутяк є висвітлення потойбіччя, містицизм. Вона прагне торкнутися невидимого і дозволяє це зробити читачам. Неабика увага приділена історичним процесам, давнім легендам, переказам, навіть особистим дослідженням авторки. Такий колорит ніколи не буде форматом, тим більше для "укрсучліту". Але скажу по-секрету: те, що ми звемо нетиповим, здатне принести набагато більше задоволення! Однозначно раджу прочитати книгу, навіть якщо Ви - не галичанин. Україна ж у всіх одна, проблеми всюди схожі! Ця книга певною мірою дає відповіді на болючі питання. А майстерний текст, як я помітив, вводить читача в особливий стан, стан контакту з автором і розмовою із самим собою. П’ять зірочок для Галини Василівни!