Не хотілось би починати з поганих слів. Постараюсь бути делікатною. Ерік Берн — один із найулюбленіших моїх авторів літератури напрямку психоаналізу. Приємно було відкрити для себе адекватного послідовника Фрейда серед класиків. Та й сама ідея трансакційного аналізу прийшлась мені до душі. А тепер перейдемо до «Секс у людському коханні». Я не маю достатньої освіти щоб якось заперечувати його ідеї, та й тут його особистих ідей я не зустріла, а лише калька з Фрейда. Але я маю повне право осудити спосіб викладення думки. І не говоріть мені про те, що це інший час та інші норови! Не так давно вже це і було написано. Те, що він представляє як вільне викладення матеріалу, насправді більше схоже на божевільне мудрування шовініста або продукт старечого слабоумства. Найулюбленіші ідеї з даного творіння це: те, що хлопчики, мастурбуючи, граються і розвиваються, а жінка в цей час стає ледь не найстрашнішою повією; жінка має бути гарною гостинною ґаздинею, а саме вітати кожного чоловіка м‘якою теплою вульв@ю. Уявіть собі такий теплий прийом. Через повагу до авторських попередніх робіт Берна я не буду більше нічого говорити. На жаль, делікатність лімітована. Проте мені боляче чути як люди, освічені та прогресивні, називають дану книгу улюбленою.