Збірка 63 коротких оповідань українського письменника Андрія Любки. Загалом, я не люблю коротку прозу, збірки оповідань чи коротких новел. І тому такі книги, навіть якщо і продивляюся, то не читаю. Проте книга «Саудаде» мене зацікавила багатьма схвальними відгуками на неї. Вона неодноразово потрапляла мені на очі і я все ж таки її прочитала. Загальне враження позитивне. Оповідання, які не зв'язані між собою однією сюжетною лінією. Це оповідання, в яких автор описує своє минуле, певні спогади, переживання та емоції. Збірка меланхолійна, не динамічна, спокійна, з нотками ностальгії, трохи навіть сумна, проте читається легко. Чудово підходить для читання в тихому та спокійному місці. Просто ідеальна для відпочинку, коли хочеться почитати щось легке і не переживати за героїв книги. «Парадоксально, але злидні й голод сприяють творчості більше, ніж сите самовдоволення; маючи все, людина не цінує нічого, маючи дрібку, їй вона надає виняткового значення; достаток продукує ледачість і нудьгу, недостача ж породжує найважливіше в житті - пошук»

"Саудаде" Анрія Любка - це збірка оповідань про різне, здебільшого це історії з життя автора і здебільшого вони веселі, але сповненні трішки меланхолією, за тим часом, який уже не повернеш. Звідси і назва книги, адже "саудаде" (правда не пам"ятаю з якої мови) - це смуток і ностальгія за втраченим і нездійсненим. Скажу відверто, я не дуже полюбляю оповідання, а тим паче їх збірки. Люблю читати більш розгорнутіші і об"ємніші твори. В оповіданнях у мене є така проблема, що я можу прочитати і нічого не запам"ятати, не зловити ідею. Тож коли мені ця книга потрапила до рук, віднеслася досить скептично, але мені сподобалася рецензія автора на обкладинці "про небезпеку, вино і Балкани" і я вирішила все-таки її придбати, про що тепер не шкодую. Збірка сформована з оповідань об"ємом у декілька сторінок. Оповідання позитивні, інколи комічні, автору вдалося легко, цікаво і досить просто написати коротко про історії з свого життя. Мені сподобалося і я навіть здивувалася, що ця збірка мене так захопила. Обов"язково почитаю ще щось із творчості Андрія Любка. Книга з помірним дозуванням гумору і ностальгії, а також присмаком подорожей і вина. Рекомендую!!!

Не вірте анотації, тому що назвати цю книгу небезпечною після її прочитання язик не повернеться. Скоріш, навпаки - вона навіть помічна. З правильним дозуванням, по кілька розділів затишними вечорами, "Саудаде" стане вашими ліками від втоми і буденності. Часом задумливі, а часом приправлені доброю порцією гумору, короткі замальовки Андрія Любки такі різні, однак їх поєднує одне - атмосферність. Інакше, як ще можна пояснити той факт, що в одній збірці короткої прози автор вирішив помістити якісь особисті світлі історії з дитинства і відверті фантазії з еротичним підтекстом, оповідки про близькі й далекі мандри та інтелектуальні есеї про оперу, балет, концтабірне життя чи дисидентів? Мова в книжці легка та органічна, так і напрошується на розмірене, спокійне читання за келихом вина. До речі, до міцних напоїв у своїй збірці Любка проявляє особливу поштивість. Але воно й не дивно, бо цілком справедливо можна стверджувати, що "Саудаде" - це також і книжка про джерела натхнення, одним з яких, безперечно, є добрий алкоголь. Також у цьому списку, звісно, подорожі - від гирла Дунаю до Атлантичного узбережжя, від долин Закарпаття до вершини Олімпу, від першого великого міста на Сході (це автор, як не дивно, про Львів) до бразильських спекотних пляжів. "Саудаде" лунає елегійною музикою і смакує соковитими оливками, відгукується босоногим дитинством і стукає в ринву першим жовтневим холодним дощем, навіває легкий елегійний сум, але вміє і розрадити, як старий-добрий друг-літератор.