На лекціях і уроках про І. Багряного "Сад Гетсиманський" згадується між іншим, але я вважаю, що цей твір повинен бути підготовчим перед вивченням української літератури шістдесятників та розстріляного відродження. Наші уявлення про НКВДистів і їхні звірства - досить примарні і клішовані - не дивно, хто міг про це розповісти, якщо "звідси дороги назад немає, або етап, або чих-пих". "Сад Гетсиманський" з'явився на світ на 23 (!!!) роки раніше за класичний твір арештантської прози "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина, у творі неодноразово згадуються Хвильовий, Косинка, Вишня, більшість прізвищ арештантів та всі прізвища працівників тюрми - ДОСТОВІРНІ, важко переоцінити сміливість автора у написанні та виданні цієї книги. Налаштовуючись на прочитання, я готувалась до довгого, монотонного і важкого тексту, повного роздумів на пересипу фактів, але я помилялась. Так, читати краще разом з Вікіпедією, щоб пересвідчитись, наскільки близькими і банальними були речі, про які ми дізнавались на уроках історії, але текст - м'який і багатий, автором майстерно передані почуття героя, його недовіра до всього, необхідність постійно аналізувати кожну інтонацію та слово - не зрадити себе ані порухом голови - все, що ти скажеш і навіть твоє мовчання в руках Вєлікіних і Сафигіних буде обернене на беззаперечний факт підтвердження твоєї контреволюційної діяльності. Від подробиць арештантського побуту - волосся стає дибки: 340 чоловік у камері, і в кожного своє місце відзначене та виміряне, спати "валетом" у три ряди, 15 хвилин на оправку цілої камери, 15 хвилин прогулянки - розкіш не для всіх, не спати днем - у вічко за тобою спостерігають щохвилини, і найстрашніше - нічні виклики, з "вєщами" чи без? Від прочитаного, часом, болить і гуде голова, геть, як в Андрія Чумака. Ви будете співчувати, сподіватися, ненавидіти - але не будете байдужі до жодного рядка. Щодо конкретного видання від "Фоліо" - загалом задоволена. Маю "Тигроловів" з цієї ж серії, але на відміну від них - текст продрукований добре, палітурка і книжковий блок - міцні і зручні, витримає не одне перечитування.

Цю книгу я почитала після того як познайомилась з автором завдяки його роману "Тигролови". Так, цей шкільний програмовий твір став одним з найулюбленіших романів української класичної літератури. "Сад Гетсиманський" чимось схожий на "Тигролови" і в чомусь відмінний. Схожий тематикою: тут ми також проживаємо історію радянського політичного в'язня, "ворога народу". Ми знаємо головного героя як Андрія Чумака, але, по суті, це багато в чому автобіографія автора. Адже самого Івана Багряного також поглинула радянська каральна система, його відіслали на каторгу, він втік, його знову арештували і тд. Але "Сад Гетсиманський" особисто для мене психологічно важчий твір. У "Тигроловах" немає описів в'язниці, допитів, катувань, принижень. Там ніби як наступний етап - втеча і намагання жити далі. Читати "Сад" було дуже важко психологічно. Можна легко забути і уявити, що читаєш якусь фантастику, антиутопію, а потім згадуєш, що це все реальність, це наша історія - і від того стає нестерпно. Важко уявити скільки великих людей, розумних, освічених, вартісних, знайшли свою смерть в цій каральній машині під назвою Радянський Союз. Правду казав Стус, це тюрма народів. І такі твори, хоч це і важко, але читати треба. Щоб знати, пам'ятати і не допустити такого знову.

Про радянський терор написано багато історичних праць, роботи дослідників вражають фактами нелюдського ставлення системи до громадян своєї країни. Іван Багряний у художньому творі описав весь жах сталінського терору: від безпідставного арешту до пострілу в потилицю. Ницість радянських палачів та їх нелюдські знущання з собі подібних змушують вкриватися холодним потом. І якщо Стівен Кінг свої страшилки вигадує, то Іван Багряний просто описав те, що відбувалося насправді. Головний герой книги Андрій Чумак мужньо витримав всі тортури, його неодноразово пробували зламати, і не лише морально, але й фізично. Скалічений, але з чистою совістю він пережив весь жах радянського соціалізму з нелюдським обличчям. Багато з сторінок книги надовго залишається в уяві, наче страшний сон. Чого вартий лише один опис сцени про сон в'язнів у камері, коли засуджених було там так багато, що для того, щоб навіть повернутися на інший бік, вони були змушені робити це синхронно, бо інакшого варіанту бути не могло.