Ми повинні знати свою історію. Читаючи цю книгу розумієш чому має бути Україна, нація, мова…

Книга, яка болить, пече та виїдає все зсередини з першої до останньої сторінки, але все одно не можливо від неї відірватися... Біль та розпач разом з силою і саркастичним почуттям гумору від безвиході. Кожен повинен її прочитати, і не лише українці. Це шедевр нашої літератури, який просто мусить бути в доступі для широкого світового загалу! Я її прочитала двічі, але впевнена, що буду ще не раз до неї повертатися. Є всього декілька книжок, які змогли викликати в мене настільки сильні та бурхливі емоції.

Назва рецензії на цю книгу перефразовує публіцистичну статтю самого Івана Багряного, на той час - уже порятованого із демонічних тоталітарних лабет есесерії українця-емігранта. Цей текст раджу читати всім підліткам, ностальгічно залюбленим у радянську державу, щоправда, обізнаним із нею виключно за спогадами дідусів і бабусь та батьків старшого віку. Бо роман - справжній антидот, художня протиотрута для тих, хто здатен читати й осмислювати. І саме цей роман (замість "N 1" Остапа Дроздова) можна й варто було би називати "романом-вибухом". Історія авіатора Андрія, історія його братів і сестри, історія його занапащеного молодечого кохання - то локальне висвітлення трагедії всього українського народу, невтомно винищуваного окупаційним радянським режимом від року до року, після поразки українських національно-визвольних змагань та встановлення в Україні більшовицького режиму в 1921-му році... Книга за обсягом доволі велика, проте читала її майже без перерв, за дві з половиною доби, навпіл зі слізьми й гірким розпачем. Бо історичні знання про таборові й в'язничні катування непокірних і вільнолюбних українців - то все ж таки офіційний фактаж, а романтизовано-документалізований художній текст розпинає читацьку душу, серце й емоції нараз. Фінал "Саду Гетсиманського" - неочікуваний і тріумфально-трагічний, бо попри вимолений вищими силами порятунок виправити вже буде можливо далеко не все...