Під час читання цієї книги вам може бути боляче, страшно, тривожно і гірко від несправедливості цього світу. Ви можете втрапити в нечитун (як це було у мене) — просто тому, що ця книга не на кожен день і не під універсальний настрій. Це — книга прорив. Це книга про “внутрянку” злочинів радянського режиму. І її 100% треба прочитати кожному українцю. Головний герой — молодий хлопець, авіатор Андрій Чумак. Він українець, і він має найгірший ярлик за часів союзу — ворог народу. Андрія судили та заслали на російську північ, але він втік. Втік, щоб повернутися до батьківського дому, куди з’їхалася вся велика родина Чумаків. Нещодавно помер їх батько, і ось всі п’ятеро його дітей зібралися в домі вдови, їхньої матері. Проте вже за кілька годин по приїзду Андрія його арештовують. Хтось “доніс” на ворога народу. І тепер на нього чекає довгий шлях “конвеєра”, де Андрія намагатимуться “розколоти” слідчі, аби лиш добити з нього зізнання… Знаєте, є люди, які ідеалізують минуле. Зазвичай, це люди, які застали пізній етап “застою” радянського режиму. За умови, якщо вони (або їхні рідні чи знайомі) не стикалися з радянським “правосуддям” — ці люди могли жити цілком пристойне, стабільне життя. Герой книги Івана Багряного — це той, кому не пощастило. Бо він свідомо вирішив бути дорослим в цій країні-батька чи країні-старшого брата. І лише це рішення втягнуло його в жерна шаленої м’ясорубки, де людське життя не значить нічого. Де лише в одній в’язниці для кінця слідства (а скільки їх було по всій країні!) щодня ночами розстрілюють сотні політичних в’язнів. “Сад Гетсиманський” — це книга, яка позбавляє ілюзій щодо минулого. Автор, який і сам пройшов подібний шлях у житті, описує тюремне життя епохи Сталіна без жодних прикрас. Цей ефект, коли читаючи, хочеться пропустити, закрити очі, не бути присутнім. Але правда в тому, що весь цей гній, біль і відчай мають пройти через нас. Це ніби пігулка, ніби нагадування — НКВС стала міліцією, а радянський союз став росією. Але по факту — нічого не змінилося.