Таємниця «літературного злочину», за який ліквідовано українських радянських письменників 30-х років, тривожила багатьох. Офіційне пояснення – «терористи» - від самого початку сприймалося, як крик злодія: «Ловіть злодія!».

Реабілітація 50-х років і видання їхніх «вибраних творів» не пояснювали нічого, а ще більше вуалювали таємницю. Аж ось у Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних, і «перевихованих», і пропалих безвісти. З неї видно їхню головну вину перед сталінським режимом: вони прагнули зберегти письменницьку честь і національну гідність.

Тут зібрано справді найкращі твори.