Дуже чуттєва і емоційна історія художниці. Роза повертається у Київ після тривалої подорожі і пошуків себе. Вона будує нові плані і мріє про нову виставку, хоче вперше знайти роботу, яка б приносила гроші, а не лише емоційне наповнення і натхнення. І тому одного дня вона погоджується на пропозицію хлопця в парку і поринає у незвичну професію. А паралельно Роза розповість про своє минуле, про історію свого великого і справжнього кохання, про чоловіка і його дивну любов, про пошуки себе у мандрах, про картини, фарби, пензлі і полотна неймовірних портретів Єжи. Мені сподобалась книга через атмосферу творчості, виставок, натхнення. Вона легко читається не лише через те, що маленька за обсягом, а в першу чергу, тому що вона просто і відкрито написана. Мені дуже боліло серце за Розу і її стосунки з Єжи, через їхню неоднозначність, розтягненість і навіть хворобливість. Звичайно, Роза - дивачка, як і всі творчі люди вона бачить світ у своїх кольорах, з іншім смаком. Вона живе емоцією, днем, моментом. Вона людина, яка горить своїм талантом і це в даній історії дуже гарно описано. Ну і тема жебрацтва - це щось дуже нове і незвичне для мене, такого раніше я не читала. І якщо чесно, то ця тема і велика соціальна проблема також дуже гарно розкривається у книжці. Загалом книга змушує багато над чим задуматись, вона спонукає глибше заглянути в себе, у свої стосунки і навіть на свою благодійність. Читаючи цю історію ви поринете в цілком українські реальності. Статус художника в українському суспільстві, жебрацтво у транспорті та на вулицях, студентська практика в Криму і відверті розмови у маленькій львівській квартирі. Книжка дуже атмосферна і цікава, вона відверта та вдумлива. І я думаю, вона надихне вас прочитати й інші книги авторки.

Цю повість я прочитала, щойно вона була надрукована, а тепер вирішила прочитати вдруге. Що цікаво, пам’ятала лише, що книжка про відновлення стосунків художниці з її чоловіком. Прочитавши вдруге була вражена, наскільки у ній глибокий сенс і наскільки поверхове я запам’ятала. Окрім стосунків Рози і Єжи у повісті ще багато моментів, на яких варто зупинитися. Наприклад, порушена тема жебрацтва у транспорті, переходах. Авторка дуже вдало зображує продюсерський центр, де навчають людей правильно себе поводити, щоб отримати милостиню. До них запрошують викладачів акторської майстерності тощо. Наскільки майстерно все описане, що відразу ж постають в уяві усі жебраки, яких доводиться чи не щодня бачити в метро. Також авторка порушує тему освіти художника. Адже на прикладі головних героїв ми бачимо, наскільки вони не пристосовані у житті. Тобто їх навчають бути художниками, а як на цьому заробити, або ж що робити, якщо художником таки не станеш (як Єжи) – цього не вчать. І тому випускники академії залишаються сам на сам зі своїми проблемами і влаштовуються (дивом!) у подібні продюсерські центри (як Роза). Щодо стосунків Рози і Єжи, то варто зазначити, що вони дуже не однозначні і, водночас, правдиві. Єжи закоханий в Розу, але має десятки коханок – віриш, що так буває. Роза закохана в Єжи і згодна терпіти його численні зради – а хіба не так у цьому світі? Ця повість чудова саме тим, що у ній зображені різні моменти, яких, здавалося б, не мало бути у нашому житті, однак вони є, і авторка відкрито їх зображує.

Книга Ярослави Литвин не просто ошатно оформлене художнє видання, це ще й - лауреатівське "смолоскипівське" видання, що свідчить про гідну якість пропонованої читачам прози. Бо й справді - суддівська команда літературного конкурсу формується з літературознавців, літературних критиків, сучасних авторів і успішних викладачів - такі особистості радше відмовляться від визначення переможців, аніж присудять лауреатство заслабкому текстові. Тож Ярослава Литвин охоче розгортає перед читачем цікаву й динамічну повість, частково - опоетизовану, частково - дошкульну й іронічну, проте повсякчас - цікаву й непередбачувану. Авторка влучно й небуденно грає сенсами й смислами, і починається та гра з читачем уже від самої назви: "Роза Вітрів" - то й ім'я-прізвище основної героїні повісті, і географічно-метеорологічний термін, і означення життєвого роздоріжжя, посеред котрого Роза губиться-заплутується... Повість тому й повість, що широкого викладу причин і наслідків тут не буде: читачевій уяві й домислам буде надано беззаперечну першість. Крок за кроком, почуття за почуттям, драма за драмою, історія за історією - подекуди уривчасто й плутано, без дотримання хронологічного порядку викладу, а проте вичерпно й пристрасно. І от читач уже знає-розуміє, як багато в житті Рози важать кольори й пензлики, а ще - наскільки безнадійно-всепрощальним є кохання. Фінал повісті відкритий, а сучасні українські митці й мисткині вже відзняли за мотивами книги декілька фільмів. Тому - не гаймо часу й берімося до прочитання цієї книги!