Читаючи книгу, ми з дітьми ніби перенеслися в маленьке карпатське містечко, де одна багатоповерхівка на ціле селище і біля якої відбуваються події, що могли статися лишень Різдвяної ночі. Автор настільки реалістично відтворив зустріч з песиком-безхатьком самотнього учителя, який непоспішаючи йде до своєї домівки, що захотілося забрати цуцика додому, щоб він зігрівся того холодного вечора. А коли один з дітей-колядників опинився в глухому лісі, де на нього чатує рись, аж мороз брався по шкірі від хвилювання за малюка. Якщо ви любите пригоди, котрі неодмінно щасливо і радісно закінчуються, то ця книжка саме для вас.

Змалку обожнюю Різдво. Воно асоціюється зі снігом, колядниками, родинними посиденьками і, звичайно ж, дивом. Люблю читати "зимові" книги. Вони якісь особливі, уміють зігріти, надихнути. Якщо, прочитавши назву, ви думаєте, що оповідання про песика, то помиляєтесь. Ця історія є значно ширшою та глибшою, ніж здається на перший погляд. І персонажів є декілька. Кожен герой книги так чи інакше "доторкнувся" до долі кількамісячного цуценяти Пуці, через призму якого показано характери людей і не тільки. Змальовуючи Різдвяний вечір, Олександр Гаврош пише про три локації: триповерховий будинок на околиці міста, густий темний ліс та небо. У місті першим зустрічає песика і дає йому ім'я самотній учитель математики. Однак він не прихистив Пуці, а залишив надворі. Попри одиноке цуценя проходять усі жителі будинку. Оминають його після снігової атаки і трійко дітлахів-колядників, яких люди не раді бачити і вдають, що не чують співів чи їх нема вдома. У ліс випадково потрапляє зірка, яку впустив Ангел. Це побачила мудра Сива Сова, яка пізніше міркуватиме з Оленем та Риссю про те, кому варто дістати зірку з ведмежого барлогу. Хочете дізнатися, чому і як сюди потрапив один з юних колядників та звідки поруч із ним з'явився Пуці? Цікавить, чи вдалося Ангелам уникнути покарання і знайти загублене? Беріть якнайшвидше до рук книгу і читайте. Прочитаєте і дізнаєтесь про те, чи здійснились бажання лісових жителів, про те, як хлопчик врятувався від вовків, а ще згадаєте слова колядки (якщо не знаєте її, то можете вивчити). Отже, 1 книга, 2 частини, 48 сторінок, Різдвяний вечір, сумні реалії колядування, викриття кількох негативних людських якостей, віра в диво та ще дещо. Це те, що чекає на вас у книзі "Різдвяний песик". І ні, це не сумна історія. Це дивовижне оповідання з позитивним фіналом.

Книга «Рождественский песик», которую написал украинский автор Александр Гаврош – это история о разных людях и животных. И, как водится, звери оказываются лучше и надежнее людей. Это книга о собачке, который бродит по улицам накануне самого рождества. Ему на пути встречаются разные люди, однако большинство из них хорошими ну никак не назовешь. Хотя есть в этой книге и положительные персонажи, хотя и они у автора получились какими-то невнятными. Это старенький школьный учитель, который ждет, чтобы к нему в дверь постучали дети, которые колядуют, и спели рождественские гимны и ему. Еще один герой – это мальчик, которого впервые отпустили колядовать. К сожалению, эта книга не подарила рождественского настроения в полной мере – уж очень грустная и обыденная она получилась у автора. Такое читатели и так видят каждый день, а перед зимними праздниками хочется волшебства… Сам рассказ плохим назвать не могу, но читать его лучше без особых надежд на дух Рождества, который он должен подарить. Четыре звезды.