Це моє перше знайомство з британським письменником Беном Аароновичем, який з часу виходу цієї книжки вже встиг зробити собі ім'я і написати цілу купу продовжень. Тож попереджаю: якщо ви взялися за "Ріки Лондона", будьте готові до занурення в довгу і добряче розгалужену серію. "Ріки Лондона" — це урбан-фентезі з вже класичним для жанру головним героєм поліцейським. Пітер Ґрант — молодий чоловік, який з нетерпінням чекає свого призначення на постійне місце роботи, адже те, до якого відділу його "припишуть", визначатиме всю його подальшу кар'єру. На жаль, його шеф чомусь вирішив, що Пітеру найкраще пасуватиме нудна "паперова" робота. Ковтнувши свою розчарування, Пітер добуває свої дні вільним констеблем, коли це під час рутинного чергування на місці скоєння злочину до нього підходить... привид і стверджує, що він бачив, як сталося вбивство. Поки Пітер гадає, що ж було в тій каві, яку він пив, його вербує стильний, хоч і дещо старомодний чоловік середнього віку, який, як виявляється, представляє дуже спеціальний відділ лондонської поліції, який має справу з усілякою нечистю.

"Реки Лондона" - качественное городское фэнтези для любителей жанра. Так как пишу рецензию на оригинальный (непереводной) текст, в первую очередь отмечу то, что он подарит читателю еще и много новых словечек из английского сленга и всяких интересных идиом. Не самая простая книга для чтения в оригинале, но если есть нормальная база английского - советую. Теперь о сюжете. В центре романа юный и немного незадачливый констебль Питер Грант, который как-то стоя в оцеплении случайно допрашивает... призрака. И этот случай приводит его к встрече с загадочным Томасом Найтингейлом, который единолично является особым отделом лондонской полиции, занимающимся магическими преступлениями. И вот Питер, парень без особых дарований, но довольно смышленый, открывает для себя совсем другой Лондон - с вампирами, призраками, богами всех лондонских рек и прочими чудесами. Честно говоря, сюжет не прямо суперинтригующий, но крепкий. Герои довольно симпатичные, живые, без перекосов в избранность и всемогущество. В целом, вау-эффекта не было, но читалось приятно. Касательно авторского стиля - он есть, что уже хорошо. Хорошо прописанные диалоги, что понятно, учитывая работу Бена Аароновича в качестве сценариста (в том числе и любимого многими, и мной в том числе, "Доктора Кто"). Тонкий английский юмор, который не такой чтоб валяться от хохота, но такой, чтоб усмехнуться, читая некоторые пассажи. Из минусов лично для меня, как ни странно, была излишняя любовь автора к городу. Слишком уж детальные все эти описания, как герой пошел по такой-то street, свернул на такую-то square и спустился в такую-то станцию метро. Это же не путеводитель, ей-богу. Надеюсь, что продолжение будет интереснее и динамичнее.