Для Василя Стуса (1938–1985) перекладацтво мало особливе значення, адже дозволяло формувати україномовний творчий контекст світової культури, вдосконалювати поетичну мову, вириватись із сірої і часто жахливої буденності у світ Гете і Рільке, Едуарда Меріке і Бертольда Брехта, Хрістіана Вайзе і Артюра Рембо. У перекладацькому доробку Василя Стуса не лише поезія, а ще й проза і драматургія.

До цієї унікальної збірки ввійшли всі 94 Стусівські переклади з Рільке, 5 перекладів з Гете і надзвичайно важливий переклад вірша єврейської поетки Рахель під назвою «Метáй», або «Мої мерці». Це символічний фінал всієї книги перекладів і квінтесенція Стусової філософії: виростати з традиції, аби підтримувати творче горіння і в такий спосіб долучатися до творення світової культури.