Чим "Річка" притягує – це своєю простотою. Історія тече дуже плавно і не викликає психічного перенапруження, тому її можна читати заради відпочинку. Друга книга є доповненням до першої, показуючи переважно ту саму історію з точки зору іншого головного персонажа, Ганни. Ми можемо дізнатися, що було з нею в той час, коли Томек не був поряд. Власне, книга написана як лист Ганни Томеку. Ми дізнаємося, як Ганна вирушила в дорогу, як вона попала до лавки Томека і як мандрувала далі до чарівної ріки Кжар. Як і в першій книзі, подорож складається з послідовності оповідей, майже незалежних між собою. Персонажі, традиційно для циклу, добрі і сумні, завжди готові допомогти. Є певне покращення в порівнянні з першим томом, особливо історія з принцесою або пригода в пустелі виглядають навіть трохи філософськи. Як і в першої книги, не дуже зрозуміла цільова аудиторія. Стиль викладення підійшов би саме для дитячого віку. Але деякі моменти звучать в дисонанс. Наприклад, персонаж, який в старому віці їде в залишене місто в пустелі, де колись народився, щоб там і померти, і залишається сидіти там з величезним запасом горілки. Для дорослого це зрозуміла алегорія, а от для дитини я б не став малювати такі картини. Можливо, у автора було нещасливе дитинство. Через такі недоладності знижу один бал в оцінці.