Поезію я люблю, для мене це окремий світ. Я завжди дивуюсь, як може хтось передати твої почуття, стан чи думки, та ще й у віршованій формі. Серед мого кола спілкування я не раз чула, як подобаються вірші Ліни Костенко, для когось з моїх друзів це улюблена поетеса. І ще давніше я пробувала читати її вірші, але чомусь мені ніяк не заходило, не торкалось серця. Звичайно, такі відомі як "Крила", "Очима ти сказав мені: люблю" - це вже класика, і дуже гарна, особливо в декламації Богдана Ступки. Колись, в дитинстві, я навіть належала до шкільного поетичного гуртка, який, якщо правильно пригадую, так і називався "Крила". Вирішила я взяти збірку і почитати вірші, а може цього разу я відчую, що вони мені близькі. Але ні. Сама збірка видана в дуже цікавому форматі - маленька, продовгувата форма, тактильно приємна обкладинка, гарно оформлені колонтитули і колонцифри - ніжними гілочками з листочками. Збірка поділена на частини за порами року - досить цікава задумка, відчувається любов поетеси до природи. Я декілька разів бралася за читання, але не змогла. Поезія має бути, як то кажуть, relatable, тобто викликати у читача почуття близькості, зв'язку. У мене такого почуття не виникло, я б хотіла більше тонкої чистої любовної лірики, і менше рідковживаних слів та персонажів міфології і ще деяких моментів. Особисто мої враження - мені було важко читати навіть вибірково, і рука більше до книги не тягнеться. З тих віршів, що мені сподобались можу відмітити: "Двори стоять у хуртовині айстр", "Нехай підождуть невідкладні справи".

Шукала я один вірш у цій книзі та й не помітила, як почала її перечитувати... Отак випала на годину з життя. А пізніше, коли з'явилося трохи вільного часу, зразу ж захотілося знову поринути у світ поезії Ліни Костенко. Для мене це дуже незвично, бо зазвичай збірки віршів я читаю довше: то настрій невідповідний, то місце непідходяще... Та "Річка Геракліта" якось затягує! Читаєш і стільки емоцій відчуваєш, і так багато спогадів зринає у пам'яті. Враження, ніби йде мова про людей та події з мого життя. Певна, так само і кожен інший читач знайде тут щось близьке та знайоме для себе. Ця книга здається надзвичайно інтимною, особистою, бо укладала її рідна людина для Ліни Костенко - донька, Оксана Пахльовська. Тому до збірки й увійшли вірші, присвячені близьким людям поетеси - чоловіку, дітям, мамі, бабусі, друзям - і спогадам дитинства, а також батьківській хаті, пам'ятним місцям і подіям. На хвилях цієї невідомої нам "Річки Геракліта" пропливатимемо ми осінь і зиму, весну та літо. Та це будуть не звичайні пори року, а періоди з життя Ліни Костенко, а разом з тим й України та всіх українців, що пам'ятають свою історію... Я скрізь своя, і я ніде не дома. Душа летить у посвіті епох. І де цей шлях почався, - невідомо. І де урветься, знає тільки Бог. Уривок з вірша "Хтось є в мені, і я питаю: - Хто ти?" Читаючи вірші, в очах у мене стояли сльози. Та все ж я не можу назвати "Річку Геракліта" просто сумною. Бо поезія Ліни Костенко викликає й усмішку, іноді ностальгічну, іноді печальну. Але печаль та світла... Рада, що в мене є саме ця збірка від видавництва "Либідь". Тут назви всіх розділів "Річки Геракліта" написані самою Ліною Костенко, такий собі власноручний підпис книги для всіх її читачів. А елегантні ілюстрації Сергія Якутовича роблять видання тільки кращим, бо надзвичайно важливо не зіпсувати гарну поезію оформленням (як і будь-який інший твір!). Це - "книжка-музика, книжка-живопис", як точно охарактеризувала її Оксана Пахльовська у передмові. За її ж словами "людина - бранець хаотичного часу, мчить крізь своє життя без можливості спинитися, замислитись, збагнути суть і напрямок свого руху. Розминається з іншими людьми і з самою собою." Стійте, друзі, зупиніться на мить і знайдіть час для себе... і для того, щоб увійти в "Річку Геракліта".

Ліна Василівна Костенко - одна із моїх найулюбленіших письменниць. Я дуже люблю і поважаю її творчість, як прозові творі, так і поезію. Збірка віршів "Річка Геракліта" розділена на чотири частини, кожна з яких містить вірші, присвячені окремій порі року: "Осінні карнавали", "Сліпучий магній снігових пустель", "Весна підніме келихи тюльпанів", "Що в нас було? Любов і літо". Усі поезії, вміщені у цій книзі, психологічно глибокі, емоційні, вишукані та атмосферні. Основна тема віршів - кохання. Дивуюся, як тонко та ніжно Ліна Василівна описує це почуття! Емоції втілити у слова завжди складно, але поетесі це прекрасно вдається! Я думаю, що чимало людей, які кохали чи кохають, впізнають у віршах цієї збірки себе, свої переживання, надії та мрії. І, звичайно, друга провідна тема цієї книги - природа. Її різноманіття, цілющі властивості, чарівність, цілісність, багатство. Є бажання цю книжечку завжди мати при собі, при першій нагоді відкривати і насолоджуватися щирим поетичним словом Ліни Василівни.