Франція, чия культура зазвичай асоціюється з раціоналізмом, свободою і толерантністю, перетворилася наприкінці ХІХ століття на алхімічну лабораторію, де інтелектуали невтомно експериментували з почуттям національного занепаду, породженого поразкою у франко-пруській війні й тривогами соціяльної модернізації. Сплав, який утворився в результаті цих експериментів, дістав назву інтеґрального націоналізму. Сенс цієї доктрини полягав у критиці культури Модерну та його політичного проєкту –демократії.

Протистояння інтеґральних націоналістів і ліберального режиму Третьої республіки тривало сімдесят років. За цей час зерна інтелектуальної традиції проросли квітами десятків різноманітних структур і в підсумку принесли химерний плід – режим Віші. Отже, французький досвід інтеґрального націоналізму є показовим: у Франції ця ідеологічна доктрина втілилася у великій кількості організаційних форм і перетворилася на основу державної політики. Такий розвиток, як показує ця книжка, певно був би неможливим без маніпулювання страхами занепаду.

Засяг цієї книжки, втім, є ширшим, ніж епізод національної історії. Зрештою, традиція інтеґрального націоналізму поширилася цілою Европою, не оминувши й українських теренів. Ба більше, страх занепаду спільноти, яким так вміло маніпулювали інтеґральні націоналісти у Франції, залишається одним з найпотужніших колективних переживань,яке охоче використовують і сучасні політики. «Республіка занепаду», отже, вказує на шляхи й манівці, якими може піти спільнота, зачарована візією відродження свої величі.

Видання здійснено в рамках науково-видавничої програми Інституту Критики за підтримки Українського наукового інституту Гарвардського університету та Програми академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні.